УПА пропонує цифру у 160 тис. бойців та 450 тис, якщо урахувати Червоний Хрест. Більш менш реальною цифрою вважають близько 50 тис. бойців [5, С.4]. Проте кількість не є визначною, що підкреслюють і самі учасники ОУН/УПА і на що завжди було зроблено ставку у пропагадивній діяльності. Головним вважали якості українських вояків. Дуже яскравимприкладом тут є відомості з бюлетеню “Вісті з фронту УПА” [49, С.16], в кому пишеться про напад відбірних частин СД на загін УПА з 300 чоловік, що акінчилося повною поразкою німців та втратою 2 кулеметів, радіостанції, 2 ідвод зі зброєю, польової аптечки та ін. Через місяць відбувся бій УПА дивізією спецвійськ, яка знову ж відступила, залишив 200 чоловік вбитими.
Війна, яку вели українці на своїй землі була національно-визвольною і боротьба за право створення незалежної УССД велася партизанськими методами. Тактика ведення боротьби не була постійною і змінювалась відповідно до стратегічної ситуації на східноєвропейському театрі бойових дій.
Період початку Великої Вітчизняної війни (1941-1942рр.) відрізняється виступами поодиноких груп повстанців, які були стихійними і які неможна назвати організованими. Це – період, коли групи, що виступали зі зброєю в руках проти окупантів, можна називати “бандами”.
В 1942, і, особливо, в 1943р. УПА має можливість діяти більш вільно. На цей час вже зформовано організаціну структуру армії, її керівництво, зростає чисельність завдяки новим джерелам людських ресурсів (втікачі з фронту, іншонаціональні мешканці територій на схід від Житомирської області). Таким чином УПА поширює масштаби операцій, що проводяться і зосереджується на організації порядку на тій території, яку контролює.
З поверненням лінії фронту на Україну в 1944-1945рр. Відбувається зміна в тактиці. Дії необхідно вести меншими за чисельністю з’єднаннями, але, оскільки радянські війська ведуть наступ швидко – завдання головного командування УПА полягає у тому, щоб зберегти сили і за будь яку ціну не
брати участі у сутичках з наступаючими арміями. Внаслідок цього практично
повністю було збережено кадровий склад і з’явилась можливість вести активні
диверсійні операції в тилу радянських військ.
Проте після закінчення розгрому фашистських військ СРСР повернувся до вирішення внутрішніх проблем, одною з найважливіших була національно- визвольна боротьба під проводом ОУН. З початком введення внутрішніх військ та концентрації сил НКВС/МДБ в 1945-1946рр. ОУН/УПА переходить до суто пропагандивної діяльності, великі підрозділи розформовуються і 1947р. надається наказ про т.зв. Рейд на Захід [8, С.14]. Поступово скорочується чисельність активних учасників руху і після розгрому в березні 1950р. Головного Штабу УПА під Львовом організована діяльність практично
припиняється.
Період 1950-1956рр. за змістом є стихійним. Мають місце також поодинокі випадки спротиву частинам радянських військ і міліції. Як і на першому етапі – національні формування скоріше можна назвати бандами, чисельність яких не перевищувала 10 чоловік.
Таким чином бачимо, що діяльність ОУН/УПА змінюється відповідно до умов на теренах присутності. Змінюється чисельність армії і неможливо підходити до її оцінки однозначно, спираючись на окремих даних.
УПА за сутністю – є надзвичайним проявом людської активності, випадком беспрецедентної організації національно-визвольного руху, яким слід пишатися і враховувати і в сучасних політичних умовах.
ВИСНОВКИ
Розгянувши різні аспекти вивчення національно-визвольного руху на Україні в 40-50-ті роки ХХ століття ми прийшли до таких висновків. Сьогодні існують незалежно один від одного декілька напрямків дослідження проблеми. Політичне підгрунття проблеми, що було висвітлено не дозволить отримати цілісну картину подій, спираючись тільки на концепції представників одного напрямку, що, фактично, дотепер зберігається в історичній науці сусідніх з Україною країн – Росії, Польщі. Завданням національної історичної науки є створення саме цілісної картини, оскільки це є важливим у виховній діяльності у найближчому майбутньому.
На прикладі вивчення національно-визвольної боротьби українського народу в 40-50-ті роки слід будувати також єдину систему просвітницьких заходів. Такий вибір може бути виправданим, оскільки хронологічно це є найближчий до нас період історії, який має героїчне наповнення і ще живі безпосередні учасники героїчного опору.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:
1. Андрусяк Т. Політична та правова думка українського національно-
визвольного руху 40-50х рр. //Республіканець.- 1995.- №1-2.- С.72-77.
2. Антибільшовицький Бльок Народів: збірка документів 1941-1956рр.- Б.М.:
Видання ЗЧ ОУН, 1956.
3. Балканы в конце ХІХв. – начале ХХв. Очерки становления национальных
государств и политической структуры в Юго-Восточной Европе.- М.: Наука,
1991.
4. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953рр.:
суспільно-політичний та історико-правовий аналіз.- К., 1994.
5. Білас І.Г. Україна в Другій світовій війні.// Дніпро. – 1995. - №5-6. –
с.2-15.
6. Білоус В., Кучер В. Встановлення советської влади в західній Україні:
зворотній бік медалі.//Альманах “Гомону України”.- 1995.- С.90-104.
7. Білоус В., Кучер В. Українська меншина в Польщі та Українська
Повстанська Армія.// Альманах “Гомону України”.- 1994.- С.130-146.
8. Борець Ю. (Чумак). Рейд без зброї. – К.: Наукова Думка, 1994.
9. Борець Ю. У вирі боротьби: спогади учасника повстанської боротьби 1941-
1043.- Київ: Наукова думка, 1993.
10. Бульба-Боровець Тарас. Армія без держиви.- Львів: Поклик сумління,
1992.
11. Ганьба ХХ-го сторіччя.//Літопис УПА.- т.9.- Львів: 1992.- С.145-214.
12. Головацький І. Українське Січове Стрілецтво – виразник національної
ідеї Тараса Шевченко.//Шлях перемоги.- 6 березня 1997.
13. Горновий О. Наше ставлення до російського народу.//Літопис УПА.- т.9.-
Львів: 1992.- С.79-92.
14. Гринів О. Українці в роки Другої Світової Війни.//Українська дивізія
“Галичина”. - Київ, Торонто: 1994. - С.124-136.
15. Грушевський М.С. Вільна Україна.//Великий Українець: матеріали з життя
та діяльності М.С.Грушевського.- К., 1993.
16. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної
історіі.- К.:
