Це була вища політика переяславців, але в їх житті була політика ще далеко більш важна, що була питанням життя та смерті - це відносини до степу. Ні для якої з земель давньої Руської держави ці відносини не мали такого незвичайного, есенкціонального зачення, як тут. Це зовсім природньо пояснюється територіальними винами Переяславщини.

Переяславщина з двох боків, із заходу і півночі, опералася на краї хоч не завжди призні, але бодай культурні та безпечні. Але властиво тільки її північно-аахіднїй кут був 6езпечний. Полудневий край її границі з Києвщеною і східний край границі з Чернігівщиною виходили в предстепові краї, і вся решта її теряторія поза тим північно-східним куток - було небезпечна степова границя, де треба було все виганяти кочового ворога.

Коли було знищено Печеніжську орду, й Русь почала здобувати назад страчені колонізаційні терени колонізація Переяславщини теж була відреставрована певної міри. Про її розміри можемо судити із звісток з кінця XI і на початку ХП ст. (перед новою колонізацією погранича, що не могла скорше розвинутись як від 1103 р.). Бачимо з них, що та реставрована колонізація опанувала щонайменше побережжя Сули (Ромен, Снятин, Горошин, Воін), а в дійсноті і перейшла її.

Кольонїеація роввивається наново з початками аґресивної боротьби з Половцями. Під час походу 1111 р. видно, що на Голтві руське військо почуває себе безпечно - „стали на ріці" Голті й тут зачекали воїв", і тільки за Ворсклою починалась небезпечність - „дійшли Ворскли", тут цілували хрест (була хрестопоклонна неділя) і положили всю свою надію на хрест, з многими слізьми. З пізніших звісток бачимо, що руська кольонцзація дійшла побережжя Ворскли на полудню - тут згадується Литава, як звичайно думають - теп. Полтава. На полудневім заході видно город Донецьк, як звичайно приймають тепер Донецьке городище на р. Удах, притоку Сіверянського Донця, недалеко тепкрішнього Харвова. По Донцю і Удам бачимо, що правда, цілу систему укріплень городищ.