Наприкінці 20-х років у внутрішній політиці СРСР відбувся різкий поворот. Нова правляча верхівка зміцнила свої позиції і вже не потребувала компромісів для збереження свого панування. Розгромивши суперників у боротьбі за владу, Сталін перейшов до методів прямого насильства в побудові "соціалізму". Значних змін зазнала й політика щодо України.

Поворот у внутрішній політиці проявився насамперед у прискоренні темпів індустріаліації. Ще Ленін писав, що фундаментом соціалізм може бути лише велика машинна індустрія. Проте на кінець 20-х років СРСР. включаючи Україну, залишався аграрною, селянською країною. Більшовицька партія проголосила курс на індустріалізацію, який передбачав перетворення СРСР з держави, що ввозить машини й устаткування, в держав;.. що їх виробляє, з аграрної країни в промислову. Оскільки Радянський Союз жив у постійному очікуванні війни зі світовим імперіалізмом, цю грандіозну трансформацію планувалося здійснити в стислі строки, щоб встигнути створити оборонну промисловість для майбутньої війни.

Поставало питання: де взяти кошти на індустріалізацію. На Заході первісне нагромадження капіталу відбувалося за рахунок розорення частини селянства і пограбування колоній. І хоч партійні теоретики на словах відкидали такий шлях для СРСР, фактично його було втілено в життя в найбрутальнішій формі. "Внутрішньою колонією" для радянської промисловості стало селянство, насамперед українське.

Перший п'ятирічний план (1928-1933) передбачав напружені, але реальні . темпи приросту промислової продукції. Але незабаром Сталін почав вимагати різкого підвищення планових цифр, що не могло не призвести до диспропорції та зривів. Наприклад, планом передбачалося збільшити видобуток вугілля в Донбасі з 27 до 53 млн т., у ході п'ятирічки завдання збільшили до 80 млн т., а фактичний видобуток у 1933 р. досяг лише 45 млн т. Виплавка чавуну в Україні повинна була зрости з 2,4 до 6.6 млн т. Фактично було виплавлено 4,3 млн т. Всупереч заяві Сталіна про виконання плану першої п'ятирічки за чотири роки і три місяці, насправді за більшістю показників він далеко не був виконаний навіть за п'ять років.

І все ж таки перша п'ятирічка мала важливі наслідки для України. Республіка одержала понад 20 % загальних капіталовкладень, з 1,5 тис. нових підприємств близько 400 будувалися в Україні. У 1932 р. стала до ладу перша черга Дніпровської гідроелектростанції - найбільшої на той час у Європі. Споруджувались підприємства-гіганти - Харківський тракторний завод, "За-поріжсталь" та ін.

У другій та третій п'ятирічках процент інвестицій для України зменшився. З 4500 підприємств, які будувалися в другій п'ятирічці (1933-1937), в Україні було розміщено близько тисячі, в незавершеній третій п'ятирічці (1938-1941) - 600 з 3 тис. Це було пов'язано з планами створення нової промислової зони на Уралі, де на випадок війни заводи перебували б у більшій безпеці.

Напружені плани вимагали інтенсифікації праці робітників. Цього досягали двома шляхами. Першим було розпалення машвоаі ентузіазму. Для цього використовувалися "соціалістичне змагання", зустрічні плани, рух новаторів, нагородження орденами, присвоєння звання Героя; Соціалістичної Праці тещо. У 1935 р. був широко розрекламований рекорд вибійника шахти "Центральна-Ірміно" в Донбасі Олексія Стаханова, який з допомогою двох помічників вирубав за зміну 102 т вугілля, перевищивши норму в 14,5 раза. (Щоправда, справедливіше було б поділити цей рекорд на трьох). Досягнення Стаханова було негайно використане для організації змагання за перевиконання норм виробітку - стахановського руху. Сотні тисяч робітників справді щиро повірили в недалекий прихід "світлого майбутнього" і готові були на будь-які жертви заради нього.

Другий шлях і прямий примус і страх. Тих, хто не виявляв особливого ентузіазму, змушували працювати під страхом адміністративних стягнень. Брак у роботі, пошкодження станків кваліфікувались як підривна діяльність і могли завершитись навіть,арештом. Обидва ці шляхи вели до такого рівня експлуатації робочої сили в СРСР, який можна порівняти лише з "диким" капіталізмом доби первісного нагромадження капіталу.

Успіхи перших п'ятирічок безсумнівні та гідні подиву. Важко підрахувати, в скільки разів зріс обсяг промислової продукції, оскільки тодішня статистика вже перестала об'єктивно відображати дійсність, але очевидно, що дореволюційний рівень був набагато перевершений. Стали до ладу металургійні гіганти "Запоріжсталь", "Криворіжсталь" і "Азовсталь", тракторний і турбінний заводи в Харкові, машинобудівні підприємства в Києві, Одесі, Миколаєві, виникли нові галузі промисловості, зокрема, хімічна. Але все це було досягнуто надто дорогою ціною.

Наслідки» індустріалізації для України неоднозначні. З аграрної Країни республіка перетворилася в індустріальну. Розгорнувся процес урбанізації (якщо до індустріалізації лише кожен п'ятий житель України жив у місті, то напередодні другої світової війни - кожен третій). Урбанізація певною мір0ю сприяла українізації міст. Сформувались національний український робітничий клас (до цього він був переважно російським) і технічна інтелігенція. Однак ціна цих позитивних зрушень була надто високою: для одержання коштів на індустріалізацію було пограбоване і поневолене село; демонтовано неп і запроваджено командно-адміністративну систему в економіці; ліквідовано рештки економічної самостійності України; створено атмосферу напруження, пошуку шкідників, що спричинило масові репресії.

Ще драматичніші зміни відбувалися в сільському господарстві, У 1929 р. тут почалася суцільна колективізація - одна з трагічних сторінок української історії.

Вожді більшовизму були впевнені, що соціалізм неможливо збудувати без ліквідації приватної власності на землю і переходу до колективного господарвання на селі, тому почали зі створення комун, товариств спільного гсрссітку землі (ТСОЗ), радгоспів. Навесні 1918 р. в Україні було близько 50 колективних господарств, наприкінці 1920 р. - 960. Однак вони не були забезпечені технікою і виявились неефективними. В роки непу створення колгоспів подовжувалось, але повільніше. У жовтні