Але тоталітарна система залишалась незавершеною, доки зберігалася відносна економічна незалежність селянства. Тому воно стало першою жертвою сталінського терору.

Поштовхом до форсування колективізації стала хлібозаготівельна криза 1928 р. Цей рік в Укра'їні був неврожайним. І хоч було очевидним, що хліба не вистачає, влада примушувала селян здавати його за державними цінами, які були значно нижчі віл ринкових. Селяни стали ухилятися від державних хлібозаготівель, тоді за наказом Сталіна почалися прямі реквізиції зерна, як у роки "воєнного комунізму". Це означало крах нової економічної політики. Внаслідок "надзвичайних заходів" з неврожайної України стягли на 33% більше хліба, ніж у попередньому році. У багатьох районах почався голод.

Чим було викликан;.- повернення до "воєнно-комуністичних" методів? Індустріалізація потребувала величезних коштів, які планувалося отримати за рахунок сільського господарства. Оскільки методи непу для цього не годилися, з'ним було покінченс Однак постійно застосовувати "надзвичайні заходи" до маси самостійних господарів неможливо. Тому Сталін вирішив приборкати опір селянства шляхом с\ цільної колективізації.

У листопаді 1929 р.. заслухавши доповідь генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора. пленум ЦК ВКШб» визнав головним завданням комуністів України проведення суцільної колективізації степового району республіки. Велика увага Україні приділялась також \ постанові ЦК ВКП(б) "Цро темп колективізації і заходи допомоги колгоспному будівництву" (січень 1930 р.): Колективізація в республіці повинна була завершитись восени 1931 р., в .крайньому разі - навесні 1932 р.

Взимку 1930 р. колективізація проводилася особливо жорстоко, людей заганяли в колгоспи силою, усуспільнювали всю худобу, навіть домй'шню птицю. У відповідь селяни почали різати свою худобу. Між 1928 і 1932 рр. її поголів'я в Україні скоротилося вдвічі. Почалася "ліквідація-куркульства як класу", яка на практиці означала фізичне знищення заможних селян і тих, кого підозрювали у ворожому ставленні до радянської влади. До березня 1930 р. близько 3,2 млн селянських господарств України були охоплені колективізацією. Але напруження було таким великим, що можна було чекати вибуху селянської війни.

У цій ситуації Сталін пішов на хитрий маневр. У своїй статті "Запаморочення від успіхів" (березень 1930 р.) він звинуватив місцеве керівництво в "перегинах", заявив, що колективізація може відбуватися тільки на добровільних засадах. Стаття переслідувала дві мети: попередити вибух селянського гніву і відвернути його від Сталіна, переклавши вину на місцеві органи влади. Після цього майже половина колективізованих селян України вийшла з колгоспів і повернулася до індивідуального господарювання. Решта залишилась, але зовсім не тому, що переконалася в перевагах колгоспного ладу. Примус набирав інших форм: тим. хто виходив з колгоспу, не повертали худобу і реманент, давали гірші землі, податки на індивідуальні господарства подвоїли і потроїли, тоді як колгоспам надавалися кредити й пільги. Таким чином до 1932 р. знову вдалося колективізувати 70% господарств. А в липні 1935 р. вже 93% селянських господарств України входили до колгоспів, яким належало 98% посівних плош.

Отже, внаслідок колективізації було підірване сільськогосподарське виробництво; ліквідовано економічну самостійність селянства; знищено найбільш вправну і працьовиту його верству, у решти зникла матеріальна зацікавленість у результатах праці, атрофувалося почуття господаря; значною мірою наслідком колективізації був голод 1932-1933 рр. Поневолення останнього відносно незалежного класу - селянства - сприяло остаточному утвердженню тоталітарної системи.

Невід'ємною ознакою сталінського режиму став масовий терор. Щоправда, він не був винаходом Сталіна. Репресії не припинялися з часів "червоного терору" 1918-1920 рр., хоч і зменшилися в роки непу. Але з кінця 20-х років вони набувають особливого розмаху. Терор мав на меті знищення справжніх і потенційних противників режиму, створення атмосфери страху та абсолютної покори.

Некомпетентне втручання партійного керівництва в економіку, штучне форсування індустріалізації неминуче призводили до хаосу, невиконання планів, аварій на виробництві. Початок пошукуванню "винних" поклав сфабрикований ДПУ "Шахтинський процес" 1928 р., на якому група інженерів Донбасу була засуджена за вигаданим звинуваченням у шкідництві.

Починаючи з 1929 р. масові репресії трьома великими хвилями прокотилися по Україні: перша - 1929-1931 рр. (примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація УАПЦ, процес СВУ); друга - 1932-1934 рр. (штучний голод, постишевський терор, "кіровська хвиля") і третя - 1936-1938 рр. (так званий Великий Терор).

Першою жертвою масового терору стало селянство. Колективізація супроводжувалася кампанією "ліквідації куркульства як класу". Куркулями оголосили найбільш працьовитих і культурних господарів, які власною працею досягли відносного добробуту і не відчували бажання вступати в колгосп. Репресували не лише заможних селян, а й середняків і навіть деяких бідняків, яких називали "підкуркульниками". Починаючи з зими 1929/30 рр. сотні тисяч селянських сімей були вивезені в Сибір і на північ, де багато "спецпереселенців", особливо дітей, загинули від голоду, холоду та хвороб.

Одночасно органи ДПУ вдарили по українській інтелігенції, особливо по тих її представниках, які в минулому були учасниками Української революції. На початку 1929 р. ДПУ арештувало в Харкові колишнього генерал-хорунжого армії УНР Юрія Тютюнника, звинувативши його в організації націоналістичного підпілля (розстріляний 1930 р.). У липні 1929 р. почалися арешти провідних українських науковців та інших представників інтелігенції, звинувачених у приналежності до таємної націоналістичної організації - Спілки визволення України (СВУ). У березні-квітні 1930 р. в Харкові відбувався судовий процес над 45 "членами СВУ". На лаві підсудних опинилися академіки Сергій Єфремов та Михайло Слабченко, історик Осип Гермайзе, педагог Володимир Дурдуківський, філолог Григорій Голоскевич, письменники Людмила Старшька-Черняхівська, Андрій Ніковський та ін. Дехто з них у минулому займав керівні посади в українських урядах