Голодомор 1933 р. збігся в часі (звичайно ж, не випадково) з другою хвилею масових репресій, спрямованою насамперед проти членів партії.

Якщо в інших регіонах масові репресії проти партійних активістів розгорнулися в 1937 р., то в Україні початок був покладений уже в 1933 р. Українських комуністів треба було покарати за "націонал-ухильництво", яке ширилося в, «їхніх рядах, і фізично винищити тих, чию віру в комуністичні ідеали похитнула трагедія голоду, очевидцями якої вони стали. Ось коротка хроніка репресій.

У 1933 р. в Україну прибув П. Постишев, а ДПУ республіки очолив В. Балицький; спільними зусиллями вони організували масовий терор. Звинувачений/ у націоналістичному ухилі М. Скрипник 7 липня покінчив життя самогубством. Сфабриковано справи "Української військової організації" (УВО), "Польської організації військової" (ПОВ), "Блоку українських націоналістичних партій". Заарештовано О. Шумського та десятки комуністів, які тією чи іншою мірою були з ним зв'язані.

Після вбивства Кірова (1 грудня 1934 р.) запроваджені Надзвичайні комісії військової колегії Верховного Суду СРСР ("трійки") - органи позасудових репресій. У грудні на процесі "Українського центру білогвардійців-терористів" засуджено 28 осіб, переважно письменників і діячів культури.

Постишев 1935 р. оголосив про викриття "Всеукраїнського боротьбистеького центру" - було винищено колишніх боротьбистів. Того ж року відбулися процеси "Націоналістично-терористичного центру", "Націоналістично-терористичної групи професора М. Зерова", "Блоку українських терористичних груп", "Троцькістсько-націоналістичного терористичного блоку". Арештовано Юрія Коцюбинського (розстріляний 1937 р.). У 1936 р. були сфабриковані справи "Українського троцькістського центру", "Соціал-демократичної партії. України" та ін.

Терор 1937-1938 рр. охопив цілий Радянський Союз, усі нації та соціальні групи. Здається парадоксальним, що винищували "своїх" - провідних діячів партії та держави, знаменитих воєначальників. Але нічого дивного в цьому не було: "стара гвардія", яка пройшла підпілля, царські, репресії, громадянську війну і вірила в ідеали революції, погано підходила на роль правлячого класу, оплоту тоталітарної системи з "батьком народів" на вершині бюрократичної піраміди. Треба було винищити її, щоб розчистити місце новій бюрократії, яка вступила в партію вже після революції, не мала старомодних революційних фантазій і вірно служила "вождю".

У 1937 р. була ліквідована майже вся верхівка ЦК КП(б)У і уряд УРСР. Був страчений один з організаторів Компартії України Емануїл Квірінг. Заарештовано Християна Раковського. За загадкових обставин загинув голова Раднаркому УРСР (з 1933 р.) Панас Любченко (за:одніею версією, він покінчнр з собою, за іншою - був убитий власним охоронцем). Не уникли ліквідації й організатори репресій попередніх років. П. Постишева відкликали з України і 1939 р. розстріляли. Подібна доля спіткала першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора і колишнього голову Раднаркому В. Чубара. Ліквідували наркома внутрішніх справ республіки В. Балицького. Із 102 членів і кандидатів у члени ЦК КП(б)У було репресовано (переважно розстріляно) 100. З 11 членів Політбюро загинуло 10, з 5 кандидатів у члени Політбюро - 4, з 9 членів Оргбюро - всі. Не припинилися репресії і після того, як партійну організацію республіки в січні 1938 р. очолив Микита Сергійович Хрущов, Тепер майже всіх репресованих засуджували до розстрілу.

Тут названо лише найвідоміші імена і найгучніші процеси. Однак терор був.. тотальним і охоплював усі верстви населення. У суспільстві ширилися доноси, взаємна підозрілість і страх. Маси людей брали участь у зборах і мітингах, вимагаючи страти "ворогів народу".

Головним наслідком масових репресій було фізичне винищення найбільш активної та Інтелектуальної частини нації і моральне розтління тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни сталінський терор не знає собі рівних ;. світовій Історії. Він залишився в пам'яті людства під назвою Великого Терору.

У другої половині 30-х років, коли країну охопили масс-ві репресії. Сталін оголосив про побудову соішлізм;. в СРСР. Що ж це був за соціалізм? Деякі ознаки, якими марксизм наділяв соціалізм, справді були властиві тогочасному суспільству. Було ліквідовано приватну власність, експропрійовано буржуазію, економіка функціонувала за єдиним планом. Однак із суспільством соціальної справедливості створений у СРСР лад мав мало спільного. Замість успільнення засобів виробництва відбулось їх одержавлення, працівники залишались відчуженими від них. Замість ліквідації класів-антагоністів сформувалася нова панівна еліта - партійно-державно-господарська бюрократія, яка стояла над народом і жила за рахунок народу. Експлуатація не була знищена, а набула нових форм, широко застосовувалась рабська праця в'язнів. У кріпосну залежність від колгоспів потрапило селянство. Замість обіцяного зростання добробуту мільйони людей жили в злигоднях, вмирали голодною смертю.

У політичній сфері "побудова соціалізму" ознаменувалася прийняттям нових Конституції СРСР (грудень 1936 р.) і Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (січень 1937 р.). Нові Конституції гарантували громадянам усі демократичні права і свободи, але демократія залишалася тільки на папері. У Радянському Союзі остаточно утвердилася тоталітарна система, яка характеризувалася повним (тотальним) контролем держави і правлячої партії над усіма сферами суспільного життя і над особою.

Та "обтята" самостійність, яку мала Україна в 20-х роках, була остаточно ліквідована. Український уряд втратив будь-який контроль над ресурсами республіки, її промисловістю і сільським господарством. Україна знову стала провінцією імперії, яка називалась тепер СРСР.

Іоталітарна централізація І відродження Імперської політики супроводжувались поверненням до русифікації. Перші удари по українізаторах були завдані ще наприкінці 20-х років. Усунення Скрипника з посади наркома