Що ж принесла українському народу Центральна Рада?

По-перше, вона домоглася визнання прав українського народу на свою державу, культуру, мову. 1 це, мабуть, найголовніше. По-друге, її незалежність дипломатично визнали європейські країни. По-третє, своєю бездіяльністю вона остаточно покінчила з поширеними сумнівами щодо самого існування української нації. По-четверте, з політичного огляду вона вистояла і не поступилася Тимчасовому уряду. По-п'яте, Центральна Рада зуміла перемогти більшовиків України. По-шосте, домагаючись демократичного, парламентського правління Центральна Рада залишилась вірною своїм прагненням. По-сьоме, настирливою вимогою національного самоврядування вона ставила під серйозний сумнів раніше недоторканий принцип "єдиної і неподільної Росії", примушуючи як Тимчасовий уряд так пізніше більшовиків відступити (хоч би теоретично) від цього великоросійського постулату.

Безпосередньою причиною розпаду Центральної Ради стала її неспроможність задовольнити німецькі вимоги. Але серед головних причин поразки була відсутність двох основних підвалин державності: дієздатної армії та відрегульованого адміністративного апарату. Саме відсутність останнього по - збавила Центральна Раду ефективного зв'язку з повітами і селянами, які були її потенціальною опорою. У кінцевому підсумку Центральну Раду привів до поразки недостатній розвиток українського національного руху. По суті. Центральна Рада змушена була розпочати державне будівництво до завершення процесу національного становлення. Через репресивну сутність царизму, а також соціально-економічні особливості українського суспільства більшість освічених людей в Україні становили росіяни або зденаціоналізовані українці.

Український національний рух іде не охопив міста, які залишилися бастіонами русифікованих елементів і саме тут найбільше переважали войовничі антиукраїнські настрої. За короткий час сформувалась серйозна опозиція до Центральної Ради. Новий уряд передбачалося створити у Формі диктатури з твердою владою і без народного представництва – гетьманат. Процеси творення Української самостійної держави, започатковані в Акті проголошення незалежності України Верховною Радою України від 24 серпня 1991 р., відкрили перед національною історичною наукою широкі перспективи. Нині стає дедалі більш зрозумілим той факт, що оздоровлення духовності суспільства. Формування високої національної свідомості, подолання надв'язуваного нам століттями комплексу неповноцінності і провінційності, врешті-решт - вихід України на передові рубежі світової цивілізації є неможливим без повернення історичної правди.

Список використаної літератури

1. Жуковський А., Субтельний 0.Нарис історії України: Державне відродження України (Українська держава 1917-1920 р.р.) Бібліотечка газети "Галичина"

2. Історія України XX ст.. В запитаннях і відповідях. Відповіді на екзаменаційні білети для 11 класів денних і вечірніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів За ред В. Свідерської та ін. - Тернопіль, 1997. - 88 с.

3. Історія українського війська. Книга в двох частинах. Частина 11. Репринтне видання. Д-р Богдан Гнатевич. Видання Івана Тиктора - Львів, 1936 р. - 574 с.

4. Коляда І.А., Сушко 0.0. Зошит з історії України для учнів 10 кл. - К. Магістр - 1995. - 104 с.

5. Копиленко О.Л. "Сто днів" Центральної Ради - К.: "Україна", 1992.-204 с.

6. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. "З історії української державності". Львів, вид. "СВІТ" 1992 р.

7. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України:- Львів: "СВІТ", 1996. - 296 с.

8. Кульчицький С.В., Курносов Ю.0., Коваль М.В.Історія України: Пробний підручник для 10-11 класів середньої школи. - Частина 1 - К. Освіта, 1993.-255 с.

9. Панюк Анатолій, Рожик Микола, Історія становлення українсько державності. - Львів: центр Європи, 1995. - с.

10. Романчук О.К. Ультиматум: Хроніка одного конфлікту між Раднаркомом і Центральною Радою. - К. Т-во "Знання", УРСР, 1990 - (сер. 2 "Світогляд", № 15).