контролюється історичними знаннями. Ерудиція історика у нього мо-гутньо підпирає талант і пристрасть публіциста, факти завжди подані через особистісне сприйняття, авторитет наукової істини і моральність засобів її утвердження для нього самоочевидні. Можливо, завдяки цьому він ніколи не підладжувався під загальноприйняті погляди, не говорив підхлібне ні з друзями, ні з ворогами, не прагнув бути «мод-ним», не вмів бути гнучким у поведінці навіть зі своїми спільниками. Як свого часу Шевченко зробив українську літературу європейською за глибиною і новизною вираження естетичного ідеалу рідного народу, так і Драгоманов у 73—90-х роках минулого століття підняв свої українознавчі студії до європейського рівня за методом наукового мислення, широтою аргументації та теоретичних узагальнень тощо. Власне, Драгоманов-українець невіддільний від Драгоманова-європейця. Це тип українського вченого-енциклопедиста, що знайшов своє яскраве продовження у могутніх постатях — І. Франка, М. Грушевського, В. Вернадського, А. Кримського.
Глибина інтелекту вченого, об'ємність його доробку, і досі малознаного у широких наукових колах, максималізм у судженнях чимало спричинилися до того, що його критикували і справа, і зліва. Почи-наючи з кінця 20-х років і аж до недавнього часу його вважали одним із ідеологів буржуазного націоналізму. Тим часом Д. Донцов, маючи на увазі послідовні федералістські погляди вченого, безапеляційно від-кидав будь-яку його причетність до ідеї вільної України. Не вносили ясності і, здавалося б, взаємовиключні оцінки І. Франком позиції Драгоманова у взаєминах з ним особисто і галичанами, висловлені на початку XX століття. У радянський же час, незважаючи на окремі об'єктивні дослідження спадщини М. Драгоманова (зокрема І. Романченка, О. Лисенка, М. Бернштейна, Р. Іванової, П. Федченка, В. По-важної та ін.), панувало поверхово-усереднене тлумачення праць уче-ного, завжди кориговане в негативний бік гостро тенденційною ленін-ською оцінкою монографії «Историческая Польща й великорусская демократия». Праці ж Б. Кістяківського чи М. Шаповала, І. Лисяка-Рудницького чи Е. Горнової були відомі лише поодиноким дослідникам. А хронічна відсутність більш-менш повного зібрання наукових студій вченого лише стимулювала позірну легкість оцінки його до-робку, що, зрозуміло, не вписувався а якусь єдину зручну формулу (чи то націоналіста, чи то соціаліста...). Бо маємо перед собою, образно кажучи, гірський хребет із численними вершинами й долами... А в горах, як відомо, чим більше піднімаєшся і стежиш за органічними, іноді несподіваними переходами рельєфу, тим більше відкривається захоплююча перспектива висотних спостережень.
Михайло Петрович Драгоманов народився 18 вересня 1841 року в Гадячі, тому самому містечку на Полтавщині, де колись була прийня-та з ініціативи гетьмана І. Виговського Гадяцька угода, що давала ілюзії на відродження автономності України в межах оновленої спілки її з Річчю Посполитою. У родині Драгоманових пишалися своїм по-ходженням із козацької старшини, незалежністю і навіть вільно-думством: один із дядьків Михайла брав участь у декабристському повстанні. Батько ж закінчив привілейоване училище правознавства у Петербурзі, згодом з невідомих причин перебрався у заштатний Гадяч. Серед місцевих жителів була про нього тривка слава як про небагато-го, але совісного і справедливого чоловіка, здатного стати на прю з місцевими здирцями — таким його й вивів у своєму творі Панас Мир-ний. Життєві дороги Драгоманова і братів Рудченків згодом ще не раз перетнуться, і саме Михайло Петрович не лише підтримає напрям соціально-психологічної прози Панаса Мирного, а й видаватиме її у Женеві.
Контакти Драгоманових із їхнім далеким родичем поетом Амвросієм Метлинським і поетом Михайлом Макаровським живили сімейні зацікавлення українською старовиною, хоча у цій патріархальній родині було сильним тяжінням і до російської культури. І в майбутньо-му не лише син Михайло, а й донька Драгоманових Ольга (відома більше як Олена Пчілка, мати Лесі Українки) працюватимуть для української літератури.
Михайло Драгоманов спочатку навчався у нічим не примітному Гадяцькому повітовому училищі, а згодом у Полтавській гімназії (1853—1859) з її загалом рутинними порядками. Самостійність юнака, його внутрішня задерикуватість і несхильність до показної пошти-вості мало не обернулися виключенням зі школи. І якби не заступ-ництво учителя історії О. І. Строніна перед попечителем Київського учбового округу Миколою Івановичем Пироговим, бути б Драгоманову із «вовчим квитком». Треба зазначити, що саме у Полтаві наприкінці 50-х років XIX століття вже поширювалися українофіль-ські тенденції.
У гімназії Драгоманов почав серйозне знайомство з історичними працями М. Карамзіна, Д. Бантиша-Каменського, Ф. К. Шлоссера, В. Г, Прескотта, Т. Б. Маколея, Ф. П. Г. Гізо, зачитувався «Отечественными записками», «Современником», фундаментальне опанував іноземні мови, зокрема латинь. На схилі віку Драгоманов згадував, що його учитель Стронін «переносив учеників у саму суть життя й ін-тересів кожної епохи, і при тому, звісно, будив симпатію до передо-вого інтересу епохи, так що ученики переживали боротьбу за волю індивідуальної совісті в періоді Реформації, за просвіту в XVIII ст., за політичну волю, автономію нації і демократію з соціальною спра-вою з кінця XVIII ст.» (М. Драгоманов. «Два учителі. Спомини». Дру-кується в даному виданні). Це вміння показати своїм слухачам серце-вину історичного розвитку, відчути у минулому живий зв'язок із сучас-ною йому добою стало притаманним і самому Драгоманову-історику.
Драгоманов прийшов до Київського університету восени 1859, са-ме напередодні реформи 1861 року, коли всюди було відчутне бродін-ня ліберальних і революційних ідей у російському суспільстві. Не-зважаючи на те, що Київ як адміністративний центр Південно-Західного краю був досить провінційним містом, і тут відчувалося невдо-волення суспільним становищем, серед студентів університету форму-валися гуртки польського національно-патріотичного спрямування, виявлялися зацікавлення демократичними ідеями в дусі «Современника», поступово вироблялася програма української національно-культурної праці. Саме з числа
