супроводжувалася уповільненням або застоєм традиційних галузей, то у Франції структурні зміни сприяли розвитку як традиційних, так і нових галузей промисловості. Важливе значення для стабільного розвитку мали створені державні координуючі органи — Національна економічна рада і Вища залізнична рада. Поряд з державними чиновниками до її складу входили також великі підприємці. Своєрідну регулюючу роль відігравав заснований урядом банк "Національний кредит".
Характерною рисою промислового розвитку Франції в 20-х роках було збереження великої кількості малих підприємств, на яких працювало від 1 до 10 робітників, більшість торгових підприємств і сільськогосподарських ферм не використовували найману працю. Французькі бізнесмени продовжували вкладати кошти не в промисловість, а в цінні папери — у 1929 р. прибутки від вкладень у цінні папери втроє перевершували прибутки від промисловості.
Сільське господарство розвивалося повільними темпами, загальний обсяг його виробництва на кінець 20-х років майже не зріс у порівнянні з довоєнним рівнем.
Найбільш нестабільним було становище Німеччини, де промислове піднесення, на відміну від інших країн, почалося лише з 1926 р. Темпи промислового розвитку також були значно нижчі, ніж в інших країнах. Але поступово частка Німеччини в світовому виробництві зросла. Швидкими темпами розвивалися вугільна, хімічна, газова, електротехнічна галузі, обробітку металів. Вирішальним для інтенсифікації промисловості Німеччини було запозичення американських досягнень у сфері управління і організації виробництва. Масового поширення набуває конвеєрна система, модернізація промисловості. Все це підвищувало конкурентоспроможність країни на світовому ринку.
Концентрація виробництва набуває загального характеру: в 1926 р. об'єднують свої зусилля в конкуренції з американськими автомобілебудівниками заводи Даймлера і Бенца; в цьому ж році утворюється найбільший в Європі "Сталевий трест". У гірничодобувній промисловості механізувались трудомісткі процеси, оновлювалось обладнання і машини в шахтах, зростала продуктивність праці. Видобуток вугілля на одне підприємство, у порівнянні з довоєнним рівнем, збільшився в 2,5 рази при зменшенні працюючих на 37%, виплавка металу на підприємствах Рейнської області підвищилася у 5 разів при збільшенні чисельності робітників лише вдвоє.
Німецькі підприємці стали лідерами в електротехнічній промисловості - Німеччина однією з перших почала переводити залізничний транспорт на електричну тягу, використовувати електроенергію у сталеплавильній галузі, хімічній промисловості.
Поряд з концентрацією виробництва йшло об'єднання банків: декілька німецьких банків контролювало 63% банківського капіталу країни: німецькі концерни відіграли вирішальну роль у створені більш як 50 міжнародних фінансових об'єднань.
Відносна стабілізація провідних країн змінилася у 1929 р. грандіозною кризою, найбільшою за всю історію. Головними причинами світової економічної кризи (1929-1933) стали над-монополізація виробництва, відсутність будь-якого його регулювання, диспропорція між зростанням обсягів виробництва і рівнем доходів значної частини населення. Платоспроможність населення зменшилася, і воно не в змозі було купувати товари, кількість яких все зростала.
Криза почалася з стрімкого падіння курсу акцій на нью-йоркській біржі в жовтні 1929 р. Вона охопила всі країни світу, але найбільше США і Німеччину. Так, за обсягом виробництва промисловість США відкотилась до рівня 1908 р., Німеччини і Великобританії - до рівня 1896 р. Загальне скорочення виробництва у світі становило 38%. В США збанкрутувало 5 тис. банків, розорилося 100 тис. бізнесменів, кількість безробітних досягла 17 млн. осіб, а в Німеччині - 7 млн. Реальна зарплата зменшилася на 40%. 14% фермерських господарств розорилися.
Промислова криза збіглась із аграрним перевиробництвом. Швидке зниження цін на сільськогосподарську продукцію розорило сільські й фермерські господарства, що одразу ж позначилося на внутрішньому ринку. В багатьох країнах утворилися цінові ножиці на промислову і сільськогосподарську продукцію.
Криза завдала відчутного удару світовій торгівлі. Скорочення торгового обігу призвело до згортання міжнародних зв'язків. Конкуренція міжнародних монополій переростала фактично в торгову конфронтацію між країнами. Торгові суперечки порушили традиційні основи фінансових взаємозв'язків між країнами. У вересні 1931 р. нова хвиля інфляції змусила Англію відмінити золотий стандарт фунта стерлінгів, а весною 1933 р. від золотого стандарту відійшли Сполучені Штати. Це спричинило на світовому ринку валютне протиборство між американським доларовим блоком і англійським блоком фунта стерлінгів.
З європейських країн найбільш гострої кризи зазнала Німеччина. Спад виробництва тривав протягом трьох років. Уряд проводив деінфляційну політику, що базувалася на збереженні монопольних дій. Лише наприкінці 1931 р. він дещо знизив ціни поряд з зарплатою. Це зміцнило позиції німецьких промисловців у конкурентній боротьбі на світовому ринку. Але в той же час деінфляційна політика знижувала купівельну спроможність внутрішнього ринку. В 1931 р. посилюється кредитно-фінансова криза.
Держава, щоб запобігти краху банків і монополій, скуповує їхні акції. Таким чином вдалося врятувати Дрезденський і Берлінський банки, дві морські компанії, концерни Рехлінга, Борзіга, "Сталевий трест" та ін. Держава брала участь у 583 акціонерних товариствах, контролювала більшість банків, втручалася в систему тарифних договорів. Поліпшило економічне становище і те, що в 1931 р. Німеччина фактично припинила виплачувати репарації.
В Англії економічна криза почалася дещо пізніше і найбільшого загострення досягла весною 1932 р. Рівень виробництва знизився на 29% у порівнянні з 1929 р. Наслідки кризи були слабшими, ніж у США та Німеччини. Це пояснюється тим, що промисловий розвиток Англії в 20-ті роки був значно повільніший, ніж в інших країнах, і перевиробництво не досягло великих розмірів.
Найвідчутніше криза позначилася на традиційних галузях. Так, виробництво чавуну і сталі скоротилося майже вдвічі, суднобудування - у 12 разів. Ціни на товари сільського господарства знизилися на третину, внаслідок чого розорилися десятки тисяч фермерів і орендарів.
Подоланню кризи заважала залежність господарства Англії від імпорту сировини і продуктів харчування. До того ж споживання англійських товарів на світовому ринку в