Зростала зовнішня торгівля, їй надавалися пріоритети військового характеру. Збільшились обсяги торгівлі з Радянським Союзом, який поставляв хліб, метал, ліс та іншу сировину.

Всі ці заходи послабили кризові явища. Державне регулювання стихійного ринку дало результати. В інших країнах теж вдавалися до державного регулювання: в одних наслідували фашистську Німеччину, в інших - Сполучені Штати.

Нова економічна політика та її здійснення в Україні

Наприкінці 1920 р. радянська влада переживала гостру економічну кризу, яка була викликана великими втратами за роки першої світової і громадянської воєн. В цей час велика промисловість України і Росії випускала продукції майже в сім разів менше, ніж у 1913 р., товарооборот залізниць зменшився більше ніж в чотири рази. Роки війни і господарської розрухи зумовили значне скорочення чисельності промислових робітників, в містах з'явилась велика кількість безробітних.

Після першої світової війни, революції, громадянської війни на країну чекало нове тяжке випробування: небачений голод 1921-1922 років. Головна причина голоду полягала в продрозкладці, оскільки весною у селян було конфісковано навіть насіннєвий фонд, а в країні були відсутні продовольчі резерви.

Мільйони селян, які брали участь в громадянській війні на боці більшовиків, все більш настійливо виражали незадоволення політикою "воєнного комунізму", оскільки в ній були відсутні економічні стимули для розвитку сільськогосподарського виробництва.

В березні 1921 р., після придушення стихійних селянських виступів, лідер більшовиків В.І. Ленін сформулював два принципових "Уроки Кронштадту". Перший: потрібно терміново встановити добрі стосунки з селянством. Другий: необхідно посилити боротьбу з різними політичними партіями, ліквідувати їх політичний вплив на робітників в промислових центрах.

Визначивши курс на економічне співробітництво з селянством, X з'їзд РКП(б) в березні 1921 р. прийняв рішення про заміну продрозкладки продовольчим податком - таким чином було покладено початок новій економічній політиці. Продподаток визначався як частка від загальної кількості продукції, при цьому враховувався об'єм врожаю, майнове становище тієї чи іншої сім'ї, кількість мешканців у сім'ї і т.ін. Спочатку розмір продподатку був на рівні 20% від чистого продукту селянського господарства, а згодом його було зменшено до 10% врожаю. В губерніях, які виконали план заготівель, відмінялась державна хлібна монополія і дозволялась торгівля хлібом та іншою сільськогосподарською продукцією. Продукцію, яка становила надлишок, можна було продавати державі чи на ринку за вільними цінами, що в свою чергу помітно стимулювало розширення виробництва в сілянських господарствах.

В процесі проведення зазначених заходів помітно зросло сільськогосподарське виробництво. В 1925 р. загальні посівні площі майже досягли довоєнного рівня, зросло виробництво продукції землеробства і тваринництва.

В цей час відбувається бурхливий процес розвитку різноманітних форм простої кооперації: споживчої, кредитної, промислової. Інтенсивний розвиток кооперації охопив не лише сільське господарство, а й торгівлю, промисловість. В 1928 р. 60-80% товарообороту в роздрібній торгівлі припадало на кооперативну, і лише 20-40% - на власне державну. До 13% всього об'єму промислової продукції давали кооперативні підприємства.

Розвиваючи ідею державного капіталізму, уряд дозволив приватному підприємництву брати в оренду дрібні і середні промислові і торгові підприємства. Орендувати підприємства могли як державні організації, так і приватні особи, в тому числі і їхні колишні власники. Орендовані підприємства часом налічували 200-300 найманих робітників.

Була денаціоналізована невелика кількість державних підприємств. Приватним особам дозволялось відкривати власні підприємства з числом зайнятих не більше 20 осіб. До середини 1920-х років на долю приватного сектора приходилось від 20 до 25% промислової продукції.

Однією з ознак НЕПу був розвиток концесій, тобто підприємств, які діяли на основі договору між державою та іноземними фірмами, зокрема у добувній і металооброблюваній галузях. За допомогою іноземних підприємств радянська влада розраховувала встановити необхідні міжнародні зв'язки, проникнути на світовий ринок.

Зарубіжні фірми жорстоко конкурували між собою, пропонуючи послуги Радянському Союзу. Вони отримували концесії, постачали нову техніку, обладнання, запрошували на стажування радянських спеціалістів. Так, в 1925-1926 рр. стажування на західних підприємствах пройшли 320 інженерів з Радянського Союзу, в 1927-1928 роках - більше 400, а в 1928-1929 роках більше 500 осіб.

В деяких галузях питома вага концесійних підприємств і змішаних акціонерних товариств, створених за участю іноземного капіталу, була досить значною. В середині 1920-х років вони давали більше 60% добутого свинцю і срібла, майже 85% марганцевої руди.

Одночасно з цими перемінами, значні зрушення відбувалися в системі управління економікою. Основною формою управління виробництвом в державному секторі стали трести, тобто об'єднання однорідних чи взаємозалежних підприємств. Трести наділялись широкими повноваженнями: вони самостійно вирішували, яку продукцію виготовляти, де її реалізувати, несли матеріальну відповідальність за організацію виробництва, якість продукції, що випускалась. Підприємства, що входили в структуру тресту, знімались з державного постачання і здійснювали покупку ресурсів на ринку. Все це одержало назву "господарський розрахунок", у відповідності з яким підприємства отримували певну фінансову незалежність.

Одночасно з утворенням трестовської системи, почали виникати і синдикати, тобто добровільні об'єднання декількох трестів з метою збуту продукції, покупки сировини, кредиту­вання, регулювання торгових операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку.

Важливе значення для проведення НЕПу мало