Господарство України в ХІХ - на поч. ХХ ст.

План

Промисловий переворот в Україні.

Селянська реформа 1861 р. в Росії та її здійснення вУкраїні.

Аграрна реформа 1848 р. в Австрійській імперії і вЗахідній Україні

Початок індустріалізації в Україні.

Промисловий розвиток західноукраїнських земель.

Столипінська аграрна реформа та її здійснення в Україні.

У кінці XVIII ст. українські землі були вкотре поділені і опинилися під владою Російської та Австрійської імперій, у складі яких вони перебували впродовж XIX — на початку XX ст. Становище українських земель на поч. XIX ст. було важким. І російські, і австрійські володарі розглядали Україну як колоніальний сировинний придаток до промислове розвинутих центральних районів своєї імперії. Промисловість на окраїнах розвивалася вкрай повільно. Панщина, кріпосне право та інші форми експлуатації селянства гальмували розвиток промисловості, сільського господарства та внутрішнього ринку.

У цей же час в країнах Західної Європи відбувається промислова революція, яка не могла не позначитися на ході економічного розвитку країн Центральної та Східної Європи, в т. ч. й України. На землях Лівобережної та Слобідської України успішно розвивається землеробство, основою якого були дрібні та середні поміщицькі господарства. На Правобережжі високу ефективність господарювання демонструють великі магнатські маєтки, які спеціалізувалися на вирощуванні зернових, буряків. Найуспішніше розвиваються господарства Степової України, де більшість землі перебувала в руках українських селян, а також колоністів-німців, сербів, болгар, євреїв, вірменів, греків та ін. У цьому регіоні успішно розвивалося також поміщицьке тваринництво, особливо конярство, вівчарство. З українських земель розпочався вивіз худоби та інших продуктів сільського господарства.

Величезні прибутки поміщикам, особливо Правобережної України, давало ґуральництво та цукроваріння, які були на той час дуже «модним» промислом. Важливе місце у промисловості України займало сукновиробництво, другорядне — залізоробна, скляна, паперова, кам'яновугільна та деякі інші галузі, Характерною рисою господарства першої половини XIX ст. була його раціоналізація, що свідчило про народження нової епохи — епохи індустріалізації

Промисловий переворот в Україні.

Промисловий переворот започаткував епоху індустріалізації. Його перший етап відбувся у 20-40-их рр. XIX ст. Незважаючи на панування кріпосництва в аграрній сфері та деякі інші перешкоди на шляху до економічного зростання, у першій третині XIX ст. мануфактурне виробництво досягло значних успіхів. Зростала кількість мануфактур, число найманих робітників. Почали використовуватися механічні робочі машини, зросло зацікавлення поміщиків, купців у збільшенні виробництва.

Промисловий переворот в Україні почався у харчовій галузі промисловості. У 20-их роках з'явилися перші парові ґуральні. Парова техніка прискорила виробничі процеси, збільшила вихід горілки з одиниці сировини.

У цей же час виникає цукрова промисловість. Перший цукровий завод збудував польський поміщик граф І.Понятовський у 1824 р. в с. Трощин Канівського повіту Київської губернії. У наступному році такий же завод збудував князь О.Безбородько (козацького походження) у с.Макошин на Чернігівщині. В цукровиробництві почали використовувати машини для подрібнення буряків, гідравлічні преси для сокодобування, парові котли для випарювання і згущення цукробурякового соку. Таких заводів у 20-их роках було небагато, але їх поява свідчила про початок промислового перевороту в Україні.

Робочі машини та механізми, які замінили ручну працю робітників, з'явилися на текстильних мануфактурах, перш за все суконних. Особливі успіхи мали мануфактури посаду Клинці на Лівобережжі, однак парові машини в цій галузі запроваджувалися повільно.

У 1823 р. в маєтку графа Воронцова у містечку Мошни на Черкащині майстрами-кріпаками було споруджено перший на Дніпрі пароплав, який назвали «Бджілка». Місцевий майстер Вернигора встановив на ньому парову машину потужністю 6,5 кінських сил. 31835 р. на Дніпрі вже діяла акціонерна пароплавна компанія, у власності якої було кілька потужних пароплавів.

Всезростаючі потреби у машинах і механізмах зумовили появу машинобудівних заводів. Перший завод з виробництва сільськогосподарської техніки, гідравлічних пресів, парових котлів та іншого обладнання для цукрових заводів збудував у 1841 р. український поміщик Кандиба. На час реформи 1861 р. в українських губерніях було біля 20 машинобудівних заводів. Однак багато машин ввозилося з-за кордону.

Розвиток машинобудування сприяв зростанню обсягів металургійного виробництва, видобутку кам'яного вугілля і хоча потужність підприємств цих галузей була невеликою, проте невпинно зростала.

Промислове виробництво базувалося головним чином на примусовій кріпосницькій праці. З 13960 робітників у 1828 р. — 10385 (74,4%) були кріпосними і тільки 3575 (25,6%) — вільнонайманими. Скоро з'ясувалося, що наймана праця, за яку платили грішми, була прибутковішою і вигіднішою, ніж дармова кріпосна, а тому почав зростати попит на вільнонайманого робітника. Поступово зменшувалася кількість поміщицьких і, навпаки, зростала чисельність купецького, капіталістичного типу підприємств. Нові фабрики та заводи будувалися, починаючи з 40-их років, в основному в містах.

Таким чином, незважаючи на кріпосницькі порядки, промисловий переворот проходив успішно, хоч і повільніше, ніж у розвинених західноєвропейських країнах.

Другий етап промислового перевороту відбувався після ліквідації кріпосного права. Його хронологічні межі (умовно) — це 60-80-і роки. У цей час фабрики та заводи остаточно витісняють мануфактурне виробництво.

Як і в попередні десятиріччя, основне місце в структурі української промисловості займало цукроваріння. Частка України у всеросійському виробництві цукру у 1880-их роках досягла майже 90%. Всі основні операції на цукроварнях механізовано, на них використовувалася праця вільнонайманих робітників. Для цукроваріння стала характерною концентрація виробництва, ріст продуктивності праці. Такі ж явища стали притаманними й горілчаній промисловості. Обсяги виробництва горілки, спирту постійно збільшувалися.

Крім перелічених галузей промисловості успішно розвивалися: борошномельне, олійне, текстильне та інші виробництва, в яких ефективно запроваджувалися парові машини та інше обладнання. Технічний поступ у галузях важкої промисловості ширився повільніше, ніж у харчовій