У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Економічна думка в Україні. Реформа 1861 р

Економічна думка в Україні має багатовікову історію. У цьому розділі розглянуто лише економічну думку другої половини XIX ст., коли відбувалися величезні зрушення в економіце та соціальній структурі суспільства. Ліквідація кріпацтва прискорила розвиток капіталізму як у промисловості, так і в сільському господарстві.

Тогочасна наукова думка й мала дати відповідь не тільки на питання щодо перспектив загальноросійського розвитку, а й щодо України, економічна ситуація котрої, як побачимо далі, у деяких відношеннях (особливо щодо форм селянського землеволодіння) була іншою, ніж у більшості російських губерній. Українські економісти зробили вагомий внесок у розвиток світової економічної думки, особливо статистики та математичної школи.

Розстановка класових сил та формування напрямків суспільно-економічної думки в період підготовки та здійснення реформи в Україні не відрізнялись, по суті, від аналогічних процесів у Росії. Загострення кризи кріпосницької системи, зростання селянських заворушень стали поштовхом для розвитку антикріпосницького руху.

Навколо питання про скасування кріпацтва загострюється ідейна боротьба представників різних напрямів суспільно-економічної думки. Уже в 40-х р. формуються ліберально-дворянський та революційно-демократичний напрями, які відображали інтереси протилежних класів — поміщиків та селян.

Внаслідок загального пожвавлення громадського руху в Україні в Києві утворилася таємна політична організація «Кирило-Мефодіївське товариство» (1846—1847), яка проголосила необхідність знищення кріпосництва та царизму і об'єднання слов'янських народів на демократичній основі. Ідея скасування кріпацтва і встановлення рівності станів була головною у програмі товариства. Проте щодо шляхів досягнення цього кириломефодіївці не були одностайні. У товаристві утворилося два напрями: революційно-демократичний (Т. Шевченко, М. Савич та інші) та ліберально-дворянський (П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров та інші).

Представники революційно-демократичного напряму були прихильниками революційної ліквідації самодержавства і кріпацтва. Вони закликали всіх членів товариства до активних дій, спрямованих на підготовку народного повстання і на повторення 1825 року, але в ширшому масштабі і з участю народу.

Значна частина членів товариства, яка стояла на ліберальних позиціях, заперечувала революційну боротьбу і виступала за еволюційний шлях розвитку. Основним засобом скасування кріпацтва вони вважали освіту народу в релігійно-християнському дусі і переконання поміщиків у необхідності проведення реформ.

В. Н. Каразін (1773—1842) — учений та громадський діяч, один із засновників Харківського університету. У питанні ставлення до кріпацтва він стояв на позиціях дворянського лібералізму, тобто не виступав за повне і негайне звільнення селян, закликаючи лише до обмеження зловживань поміщиків.

В. Каразін прагнув зберегти поміщицьке землеволодіння. Поміщицьку землю він розглядав як капітал, котрий має забезпечувати певний зиск її власникові.

Як прогресивний мислитель і землевласник В. Каразін, проте, розумів неефективність старих форм господарювання на селі. Тому він виступає за реформування аграрних відносин. В.Каразін пропонує наділити селян землею у вічне користування, виступає за встановлення «межі залежності» селян від поміщиків, заявляє про доцільність заміни панщини грошовим оброком.

Проекти В. Каразіна мали прогресивний характер і антикріпосницьку спрямованість. Цікаво, що, розробляючи проекти реформування аграрних відносин, він намагався втілити їх у життя у своєму маєтку (с. Кручик Харківської губ.).

В. Каразін розробляв проекти реформування різних сфер суспільного й державного життя. Він був прихильником конституційної монархії, свої проекти реформ надсилав царю й урядовцям. За реформаторську діяльність В. Каразін зазнав репресій з боку царського уряду: арештів, ув'язнень, заборони проживати у Москві й Петербурзі. З 1804 p. він живе у своєму маєтку, де займається науковою роботою. У дусі своїх теорій В. Каразін регламентує панщину своїх селян, наділяє їх землею, замінює панщину грошовим оброком. Обробіток панської землі, яка залишилась після передачі частини землі селянам, здійснювався не примусовою, а вільнонайманою працею.

В. Каразін розробляє проекти господарського розвитку країни в цілому. Він виступає з вимогою інтенсифікації землеробства, удосконалення способів обробки землі, удосконалення сільськогосподарської техніки. В. Каразін — прихильник розвитку різних галузей вітчизняної промисловості, він закликає дворян організовувати промислові підприємства та сприяє наданню їм фінансової допомоги. Саме ці проекти приводять його до розуміння необхідності капіталістичного способу розвитку промисловості.

Діяльність В. Каразіна була надзвичайно багатогранною. Він зробив великий внесок у різні галузі науки.

А. О. Скальковський (1808—1898) — народився в м. Житомирі в родині дрібнопомісного дворянина. Після закінчення юридичного факультету Московського університету (1827) працював в Одесі при канцелярії генерал-губернатора. З 1841 p. очолював статистичний комітет. У численних працях А. Скальковського (276 назв) висвітлюються різні сторони життя Новоросії: історія, етнографія, географія, статистика, економіка.

Найвідомішою його економічною працею є «Досвід статистичного опису Новоросійського краю» (1850—1853). Дослідження містить величезний матеріал щодо процесів економічного розвитку півдня України, який свідчить про кризу феодально-кріпосницької системи і розвиток капіталістичних відносин.

Висвітлюючи різні сторони економічного розвитку південної України, А. Скальковський намагався обгрунтувати й виправдати принципи економічної політики вищої адміністрації Новоросії та окреслити деякі напрями її дальшого розвитку. Річ у тім, що на противагу протекціонізму царського уряду, новоросійські власті стояли на позиціях фритредерства. Така політика відповідала інтересам великих землевласників півдня України, які переходили до капіталістичних форм господарювання і були заінтересовані в максимальному збільшенні експорту. Крім того, на Півдні не було галузей промисловості, які б потребували митного захисту.

Основне завдання економічної політики А. Скальковський вбачав у сприянні всебічному розвитку продуктивних сил, що служило б перетворенню Новоросії на «житницю Європи». Вирішення цієї проблеми, підкреслював він, було безпосередньо зв'язане зі зростанням товарності сільського господарства. Саме з цих позицій він і аналізує аграрні питання.

А. Скальковський не виступав з прямим засудженням кріпацтва і, водночас, не був запеклим противником його ліквідації.


Сторінки: 1 2 3