Економічна думка Росії в період кризи і ліквідації кріпацтва

До середини XIX ст. в Росії чітко виявились ознаки кризи кріпосництва. Феодальна монополія дворянства, що охоронялась самодержавством, гальмувала розвиток продуктивних сил на селі. Кріпацтво затримувало розвиток капіталістичного виробництва в промисловості, що посилювало відставання Росії від капіталістичних країн Заходу.

Криза кріпосництва стала причиною значного пожвавлення суспільної думки в усіх її проявах, появи нових її напрямків. Це пожвавлення було зумовлено цілою низкою передумов. Передовсім, суспільно-економічний стан Росії потребував вирішення гострих соціально-економічних проблем, зв'язаних із дальшим розвитком країни. Це значно активізувало розвиток суспільної думки.

Напрямки суспільно-економічної думки, які проявились і склалися за цих умов, були безпосередньо зв'язані з вирішенням проблеми кріпацтва. До вирішення цієї проблеми по-різному ставилися дворяни-кріпосники і дворяни-ліберали. Формується демократичний напрям у критиці кріпацтва.

Економічні погляди консервативного дворянства. Дворяни-кріпосники навіть за умов кризи кріпосництва намагались зберегти старий економічний лад. Уже в 40-х роках починається активне обговорення заходів, спрямованих на зміцнення барщинного господарства. На сторінках журналів і газет настійно доводилася можливість збільшення прибутковості дворянських маєтків створенням у них мануфактур, посиленням експлуатації кріпаків, «раціональнішою» розкладкою барщинних повинностей.

Найбільш помітними економістами в таборі кріпосників були Д. Шелехов і А. Бутовський. Шелехов у своїх лекціях, прочитаних на засіданнях «Вільного економічного товариства» і виданих згодом під назвою «Курс дослідного російського сільського господарства», обстоює барщинну систему господарства. Її кризу він пояснює нездатністю керуючих маєтками організувати раціональне ведення господарства, що потребує знань з політичної економії. У недостатності таких знань Шелехов звинувачував і дворян. Отже, з допомогою політичної економії він сподівався знайти вихід із кризи, пристосувавши барщинне господарство до умов товарного виробництва.

А. Бутовський у праці «Досвід про народне багатство, або Про основи політичної економії» виходить з позицій непорушності монополії поміщиків на землю і працю кріпаків. Захист засад кріпосництва має в нього надто цинічний, лицемірний характер. Працю кріпаків на поміщиків він називає винагородою поміщикам за їхню допомогу селянам.

Бутовський, як і Шелехов, надає великого значення знанням з політичної економії для зміцнення позицій поміщиків, упорядкування їхнього господарства. Політичну економію він називає наукою, котра має сприяти зміцненню моралі й державного порядку, тобто зміцненню феодально-кріпосницького ладу й царської влади.

З поглибленням кризи кріпосництва можливість його відкритого захисту ставала все більш проблематичною. Проте залишались іще ідеологи кріпацтва, які прямо виступали за його збереження. У другій половині 50-х pp. на захист кріпацтва виступили члени «Вільного економічного товариства» Є. Ладижинський і Г. Бланк. Вони лицемірно зображували відносини між поміщиками і селянами як такі, що є благом для селян, і ратували за їхнє збереження. Бланк узагалі характеризував кріпацтво як соціальну форму, що забезпечує гармонію інтересів поміщиків, селян і держави.

Засновник і видавець «Журналу землевласників» А. Желтухін не виступав відкрито проти ліквідації кріпацтва. Він пропонував систему обов'язкового викупу «барщинної повинності», причому оціненої за цінами вільного найму. Це, на його думку, забезпечило б поміщиків коштами, достатніми для найму вільних робітників. Щоб у поміщиків не виникало проблем з наймом робітників, згідно з його проектом не всі селяни наділяються землею. Безземельні селяни становили б дешеве джерело вільнонайманої праці. Отже, якщо кріпосники й погоджувались на ліквідацію особистої залежності селян, то намагалися максимально зберегти економічну владу поміщиків на селі.

Економічні погляди ліберального дворянства. На відміну від консерваторів, ліберали розглядали кріпацтво як гальмо суспільного розвитку, вони зазначали, що воно невигідне самим дворянам. У 40-х pp. економічну програму ліберального дворянства було розроблено групою економістів, що працювали в міністерстві державного майна, очолюваного А. Заблоцьким-Десятовським та К. Веселовським. Ця група розробляла проекти буржуазних реформ, які уряд почав здійснювати в 60-х pp. Вони розуміли необхідність ліквідації існуючих феодальних відносин і оголошували їх «антиекономічними», такими, що загрожували як дворянству, так і державному ладу. Цим відносинам протиставлялись нормальні, природні (тобто буржуазні) відносини.

Відбиваючи буржуазні тенденції економічного розвитку, ця група виступала за розвиток капіталістичної промисловості і торгівлі, за розвиток фермерського господарства на селі.

У період підготовки селянської реформи виразником ідей дворянського лібералізму були Б. Чичерін, К. Кавелін, І. Горлов.

Б. Чичерін розглядав селянську реформу як прогресивний акт, котрий забезпечить свободу економічної діяльності, але обстоював думку про збереження станового ладу і верховенства дворян.

Чичерін виступав за наділення селян землею за викуп, тобто за збереження селянського господарства. Проте він негативно його оцінював, зазначав, що воно нездатне до прогресу. Збереження селянського господарства мислилося ним лише як запорука зміцнення поміщицького господарства, забезпечення його робочою силою.

Чичерін був противником общини. Він сподівався, що її знищення сприятиме розвитку капіталістичних відносин на селі за умов збереження поміщицької власності на землю.

К. Кавелін як ліберал виступає проти кріпацтва. Він бачить нераціональність господарства, що грунтується на праці кріпаків. Водночас він — апологет дворянства, яке називає найосвіченішим і відносно найбагатшим з усіх станів. Він провіщає оновленому дворянству панівну роль у майбутньому буржуазному суспільстві. І саме з цих позицій, з позицій захисту інтересів дворянства, збереження його як панівного класу й після реформи, він підходить до вирішення питання скасування кріпацтва.

Кавелін — прихильник звільнення селян із землею за викуп. Викуп мав був винагородити поміщика не лише за землю, що лишалась у селян, а й за саме звільнення. На відміну від Чичеріна, він намагався зберегти общинне землеволодіння як засіб пом'якшення соціальних конфліктів і запобігання диференціації селянства.

І. Горлов — професор Казанського, а згодом