Горлов намагається використати західноєвропейську економічну науку для вирішення аграрних проблем у Росії, пристосувати її до потреб класу поміщиків, що став на шлях капіталістичного господарювання. У підручнику «Засади політичної економії» (1859), наслідуючи теорію факторів виробництва Сея, він заміняє категорію «праця» надуманою категорією «економічні сили людини», усіляко пропагує концепцію фізіократів щодо ролі природи у створенні багатства. Як захисник інтересів дворянства він перебільшує його роль, називає діяльність «благородного» стану продуктивною. Горлов виступає як захисник мальтузіанства. Визнаючи необхідність звільнення селян, він, проте, головну увагу зосереджує на тих негативних наслідках, до яких могла б призвести очікувана реформа. Застерігаючи поміщиків, він посилається не на досвід звільнення селян у Західній Європі, а на наслідки ліквідації рабовласництва в англійських і французьких колоніях: «З економічного погляду... емансипація була справою руйнівною» . Отже, економічний занепад колоній він пояснює не існуванням рабства, а його ліквідацією.

Буржуазна критика кріпосництва. У боротьбі ідей навколо аграрної реформи активну участь брали представники російської буржуазії та її ідеологи. Вони були безумовними прихильниками ліквідації кріпацтва. Однак підхід до вирішення цієї проблеми не був у них однозначним. Так, наприклад, підприємець В. Кокорєв обстоював капіталістичну перебудову поміщицького господарства, надаючи великого значення новим способам обробітку землі й застосуванню техніки, що, у свою чергу, стало б поштовхом для розвитку промисловості.

Він, проте, визнає необхідність залишити всю землю, навіть общинну, в руках поміщиків. Селяни, на його думку, могли б викуповувати або відробляти за землю, яку одержали від поміщиків. Розуміючи, що селянство неспроможне виплатити великі викупні платежі, Кокорєв висунув цікавий проект, котрий передбачав можливість купівлі дворянських маєтків купецтвом і фабрикантами за умови передавання землі в оренду селянам. Трохи згодом Кокорєв припускає навіть можливість безкоштовної передачі частини такої землі селянам, якщо купці матимуть достатній зиск від придбання маєтків. Як бачимо, Кокорєва турбувало не стільки питання наділення селян землею, скільки проблема вільної купівлі землі торговельно-промисловою буржуазією. Річ у тім, що в Росії купці й фабриканти не мали права купувати маєтки з селянами, і Кокорєва це обурювало. «Населені землі, — писав він, — тепер може купувати лише один дворянський стан... Чому ж не всі, хто має кошти без різниці станів?.. Усі повинні мати право володіти землею в міру своїх коштів»1.

Д. Струков, на відміну від Кокорева, питання перебудови сільськогосподарського виробництва не зв'язував з технікою і агротехнікою, а висував на перший план суспільні умови.

Як буржуазний ідеолог Струков виступає проти монополії поміщицького землеволодіння. Він висловлює сподівання, що повна свобода земельної власності забезпечить перемогу прогресивних форм землеробства, але їх носіями вже не будуть дворяни. Він висловлював сумнів щодо економічних можливостей дворян та їхніх господарських здібностей. Для перебудови на нових засадах поміщицьким господарствам потрібні капітали, яких дворяни не мають. На відміну від дворянських лібералів, котрі заперечували можливість нагромадження капіталів у селянському господарстві, Струков вірить у таку можливість. Він упевнений, що вільний селянин, який матиме ділянку землі, зуміє нагромадити капітал.

Струков виходить з того, що масштаби господарства не будуть визначатись розмірами землеволодіння. Він писав, що можуть бути вигідними і невигідними як малі, так і середні й великі господарства. Струков є прихильником співіснування різних за розмірами господарств, що ефективно функціонують за умов вільної конкуренції і керуються «особистою вигодою».

Струков був проти общинного землеволодіння, котре розглядав як одну з перешкод на шляху вільного розвитку селянського господарства.

Критика кріпацтва О. Герценом і М. Огарьовим. В обговоренні проблем скасування кріпацтва взяли участь не лише кріпосники й ліберали. Як ідеологи селянства виступили революційні демократи, котрі розробили справді антикріпосницьку програму.

Уже в 40-х pp. на захист інтересів селянства виступив В. Бєлінський, який у питаннях звільнення селянства й повалення самодержавства орієнтувався на народну революцію. Той самий період позначений діяльністю петрашевців, очолюваних М. Буташевичем-Петрашевським. Петрашевці різко критикували кріпацтво, і деякі з них виступали за негайну революцію для повалення самодержавства й скасування кріпацтва. Майбутнє країни вони зв'язували з реалізацією соціалістичних ідей.

Олександр Іванович Герцен (1812—1870), Микола Платоно-вич Огарьов (1813—1877). Герцен був позашлюбним сином багатого поміщика, навчався в Московському університеті. 1834 p. був заарештований за революційну діяльність і перебував у засланні. З 1847 p. і до кінця життя Герцен жив за кордоном. 1853 p. він створив у Лондоні «Вільну російську друкарню», з 1855 p. почав видавати журнал «Полярная звезда». 1856 р. до нього в Лондон приїхав Огарьов. З цього часу їхня суспільно-політична діяльність відбувалася спільно: з 1857 p. вони почали видання «Колокола» — російського загальнодемократичного позацензурного журналу.

Основу економічних поглядів Герцена й Огарьова становила боротьба з кріпосництвом, розробка революційної програми звільнення селян. Ці проблеми висвітлено Герценим у працях: «Росія» (1849), «Про розвиток революційних ідей в Росії» (1851), «Російський народ» (1853) та ін. Огарьовим було написано такі праці, як «Що зроблено для звільнення кріпосних людей» (1857), «Іще про звільнення селян» (1858), «Що потрібно народові» (1861) та ін. У цих творах гостро критикувалося кріпосництво. Критика кріпосництва, як і в цілому світогляд двох видатних мислителів, не лишались незмінними. Вони пройшли