власника, господаря й робітника в «...одній особі. Державна власність із общинним володінням з усіх форм власності найбільш підходить до цього ідеалу»'.
Здавалося б, що цій вимозі найбільш відповідає селянське приватне господарство, а не община. Справді, селянське господарство Чернишевський оголошує вищою з усіх існуючих форм виробництва, але тільки за перехідних умов. Тенденція дальшого розвитку має полягати в поступовому розширенні сфери панування державної власності з общинним володінням і скорочення сфери приватновласницького виробництва. Це уможливить початок поступового переходу до соціалістичних форм господарства.
Чернишевський наголошував на можливості не допустити в Росію капіталізм, котрий, на його думку, є не обов'язковим, та й не бажаним шляхом економічного розвитку. Після ліквідації феодалізму країна, за Чернишевським, розвиватиметься через «перехідний стан» до панування колективних форм виробництва. «Перехідний стан» Чернишевський розуміє як період співіснування секторів — общинного, колективного і приватного. Причому общинний сектор має витісняти приватний.
На зміну приватній власності має прийти суспільна власність як більш справедлива, як така, що відповідає потребам трудящих і зв'язана із суспільним виробництвом. Перемога соціалізму в Чернишевського є невідворотною. Соціалізм стає закономірним результатом розвитку свідомості і матеріального виробництва. І якщо ідея соціалізму виникла на Заході, то її здійснення можливе насамперед у Росії, тому що тільки тут збереглась вихідна форма колективної власності — община. На Заході її давно зруйновано розвитком капіталізму.
Проте община в Чернишевського не є готовою соціалістичною формою виробництва. Такою вона стане в майбутньому, після переходу до колективної праці і високорозвиненої техніки. Чернишевський захищав общину як засіб запобігання класовому розшаруванню села, що вже стало помітним. «І між общинниками, — писав він, — дехто служить наймитом у інших домовласників, не маючи свого господарства...» Перешкодити цьому процесу, отже, зберегти общину, на думку Чернишевського, може лише держава. Він виділяв три етапи у розвитку общини: общинне володіння, общинне виробництво й общинне споживання. Останній етап він відносив до далекого комуністичного майбутнього.
Чернишевський виступив як глибокий критик капіталізму і буржуазної політичної економії у наукових працях: «Молінарі. Курс політичної економії» (1857), «Принципи народного господарства В. Рошера» (1858), «Капітал і праця» (1860), «Примітки до «Основ політичної економії (за Міллем)» (1860—1861) та ін.
Капіталізм Чернишевський розглядає як експлуататорський, але прогресивний порівняно з феодалізмом лад. Щодо політичної економії, то Чернишевський зробив, по суті, критичний аналіз історії буржуазної політичної економії й утопічного соціалізму. Він проаналізував усі основні напрямки економічної думки, починаючи з меркантилістів. Чернишевський високо оцінює класичну політичну економію і називає основним її теоретичним досягненням «...висновок, що будь-яка цінність створюється працею»*.
Буржуазних економістів пізнішого періоду Чернишевський називає «рутинними економістами», нездатними розвивати науку. До цих економістів він відносить Сея, Бастіа, Мальтуса, Kepi, Рошера, Мак-Куллоха та багатьох інших. Теорії вищеназваних економістів Чернишевський називає «політичною економією капіталістів» і протиставляє їй особливу «політичну економію трудящих». Її завдання він бачив у захисті інтересів трудящих, і передовсім селянства.
Розробляючи свою «теорію трудящих», Чернишевський аналізує майже всі основні проблеми політичної економії. Особливе місце в «теорії трудящих» належить теорії трудової вартості. Чернишевський називає працю єдиною матеріальною субстанцією вартості. Виходячи з цього він робить висновок про справедливий розподіл. Якщо попередня теорія стверджувала, що «все створюється працею», то нова додає, що «все має належати праці». Саме з цих позицій Чернишевський аналізує такі економічні категорії, як цінність виробництва, мінова цінність, внутрішня цінність.
Капіталістичне господарство регулюється цінністю виробництва й міновою цінністю. А в майбутньому соціалістичному господарстві буде діяти внутрішня цінність. Як Чернишевський розуміє ці категорії? Цінність виробництва відображає об'єктивні витрати на виробництво товарів. Мінова цінність (ціна) регулює обмін товарів. Крім відшкодування витрат виробництва, вона забезпечує одержання капіталістами прибутку.
Капіталістична система господарства з її формами розподілу не сприяє необхідному й можливому зростанню виробництва, що проявляється у невідповідності мінової цінності внутрішній цінності. Хоч мірою внутрішньої цінності (як і мінової) є праця, проте умови їхнього утворення різні. Умовою функціонування мінової цінності є попит окремих платоспроможних осіб. Внутрішня цінність передбачає оцінку предмета з урахуванням добробуту всіх трудящих. Це досягається планомірним визначенням суспільних потреб і реальних можливостей їхнього задоволення в майбутньому соціалістичному суспільстві.
У соціалістичному суспільстві метою виробництва є забезпечення добробуту трудящих. Відповідно внутрішню цінність матимуть лише продукти, які задовольняють потреби трудящих. Чернишевський здійснює класифікацію потреб і продуктів, які їх задовольняють. Продукти він поділяє на предмети першої необхідності, предмети комфорту і предмети розкошів. Поки не задоволене потреб у предметах першої необхідності, предмети комфорту, а тим більше розкошів, не можуть мати внутрішньої цінності.
Капітал Чернишевський не обмежує лише речами. Капітал у нього — продукт праці, який служить виробництву. Відтак капіталом стають і продукти харчування робітника, зайнятого у виробництві. Предмети розкошів — не капітал. Отже, капітал здобув у Чернишевського соціальну характеристику як суспільний фонд виробництва, тобто та частина суспільного продукту, що її суспільство виділяє для вигідного виробництва й вигідного споживання.
Капітал у Чернишевського — вічна категорія. Проте за умов капіталізму він не забезпечує необхідного зростання виробництва, тому що капіталісти витрачають великі кошти на предмети розкошів.
Чернишевський чітко формулює обернену залежність між прибутком і заробітною платою. Підкреслюючи експлуататорську природу прибутку, він зазначає, що в майбутньому, соціалістичному суспільстві, коли трудящі будуть власниками засобів виробництва, прибуток зіллється із заробітною платою і всі результати праці належатимуть робітникам.
Ренту Чернишевський розглядає як надприбуток. Він, у цілому, поділяє теорію диференційної ренти за родючістю землі, теорію розроблену Рікардо, але категорично заперечує її зв'язок із законом спадної
