Стан економіки України в другій половині 80-х років
Провал прискорення промисловості
Прагненням прискорити розвиток народного господарства була просякнута економічна політика, що проводилася в Україні під безпосереднім впливом квітневого (1985р.) Пленуму ЦК КПРС. Але чіткого плану, спрямованого на реалізацію цієї політики, вироблено так і не було.
Так, у червні 1985р. була проведена Всесоюзна нарада з питань науково-технічного прогресу, вслід за якою пленум ЦК КП України прийняв постанову про заходи щодо прискорення науково-технічного прогресу в республіці. У серпні 1985р. «Правда» опублікувала спільну постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про широке впровадження нових методів господарювання і посилення їх впливу на прискорення науково-технічного прогресу. Нарешті, у листопаді 1985р., в Києві відбувся Всесоюзний семінар по вивченню досвіду роботи, яка проводиться в Україні щодо ресурсозбереження і поліпшення матеріаломісткості виробництва на основі прискорення науково-технічного прогресу. Відповідно до багаторічної традиції, керівництво УРСР намагалося негайно продемонструвати свою підтримку чергової ініціативи центру, причому діяло традиційними, або як тоді говорили,«випробуваними часом» методами.
У кінці травня 1986р. газета «Правда» донесла до читачів виклад постанови ЦК КПРС про заходи щодо посилення боротьби з нетрудовими доходами. Цією постановою було започатковано широку й галасливу кампанію, у яку включилися правоохоронні органи, партійні організації, інші громадські об'єднання Проте в поле їх зору рідко потрапляли крадії чи хабарники, високорангові рвачі і комбінатори. Найчастіше переслідували тих, хто вирощував на присадибній ділянці і продавав свіжу городину, збував власноручно зроблені предмети господарського вжитку, одяг і взуття, надавав різні послуги, щось ремонтував чи налагоджував.
Єдиним помітним заходом у цьому напрямку був Закон Верховної Ради СРСР «Про індивідуальну трудову діяльність», прийнятий у листопаді 1986р. У 1987р. почався бурхливий розвиток кооперативів у сфері послуг, громадського харчування, торгівлі.
Не дав очікуваних результатів і прийнятий у 1987р. Закон про державне підприємство, на який в Україні покладалися великі надії. Союзні міністерства, у віданні яких перебувала переважна більшість промислових підприємств України, не квапилися надавати їм самостійності, передбаченої Законом.
У 1986р. промисловість України давала лише і5,9% продукції вищої категорії. На 1987р. планувалося досягти 18,3%, а реальний результат дорівнював лише 15,8%. В цих умовах починаючи з 1987р. було впроваджено державне приймання готової продукції, яким в Україні було охоплено понад 300 об'єднань і промислових підприємств. Держприймання виявило серйозні недоліки у забезпеченні необхідного рівня якості виробів. Тільки після доробки і повторного пред'явлення було прийнято у 1987р. продукції на З млрд крб., а забраковано - на 9,5 млн крб. Врешті-решт, від держприймання - цієї спроби навести порядок у промисловості за допомогою силових методів, які могли дати лише тимчасовий ефект і лише заганяли економічні хвороби глибоко всередину - змушені були відмовитися.
Таким чином, у 1986-1987 рр. "ніяких істотних заходів щодо реформування економіки та забезпечення її дійсного прискорення не було зроблено.
Становище з промисловими і продовольчими товарами у республіці погіршувалося
Необхідність поглиблення економічних перетворень ставала все очевиднішою.
Спроби радикальної економічної реформи
У 1987-1989 рр. в економічній політиці держкерівництва стали з'являтися нові моменти. Одним з найголовніших завдань перебудови її ініціатори оголосили встановлення контролю народу над господарським життям, «передачу економічної влади трудящим» шляхом радикальної економічної реформи. Вважалося, що без цього прискорення неможливе. Це справді так. В одержавленому народному господарстві тоталітарна система, бюрократично-централізаторські союзні міністерства і відомства черпали свою могутність і чинили неподільний вплив на всі сфери суспільного життя. Саме тут, в економіці, опір перебудові був особливо сильним, а її здобутки -- особливо незначними.
Становище в сільському господарстві
У подібному руслі розвивалися процеси в аграрному секторі економіки. Після XXVII з’їзду КПРС була прийнята спільна постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про дальше вдосконалення економічного механізму господарювання в агропромисловому комплексі країни». Ніяких позитивних змін у сільське господарство ця постанова не внесла і звелася до створення додаткових управлінських структур — Держагропрому — своєрідної бюрократичної надбудови над колгоспами, радгоспами, обслуговуючими і переробними підприємствами сільськогосподарської продукції. До кінця 1988 р. у 46 районах України замість райагропромів були створені об'єднання, усі справи в яких вирішували ради, утворені партнерами, а управлінський апарат перетворювався з керівного на виконавчий.
Утворення Держагропрому з його розгалуженою системою на місцях не послабило гостроти продовольчої проблеми у країні, хоча центральні відомства з притаманним їм казенним оптимізмом звітували про помітне нарощування об'єму продукції агропромислового комплексу України: протягом 1986—1988 рр. на 3,6%.
Важливе значення у розробці нової аграрної політики мав відіграти пленум ЦК КПРС, який зібрався у березні 1989 р. Пленум визнав за можливе розвиток на селі альтернативних форм господарювання: селянських (фермерських) господарств, поширення різних форм оренди, утворення кооперативних колективів. Верховною Радою СРСР були прийняті відповідні закони.
Це особливо яскраво продемонстрували 1989 і 1990 рр., коли сприятливі погодні умови дозволили виростити рекордні для країни врожаї, а населення відчувало великі продовольчі труднощі.
Життєвий рівень в Україні
У результаті перших господарських перетворень підприємства одержали деяку свободу в одній з найважливіших сфер — формуванні фонду заробітної плати. У 1989 р. середня зарплата робітників і службовців України зросла на 9,4% і досягла 218 крб. У цілому по СРСР ріст становив 9,5%, а рівень зарплати - 240 крб. За даними на 1988 р. оплата праці робітників і службовців України була на восьмому місті серед 13-ти союзних республік.
Оплата праці колгоспників у республіці виросла за 1989 р. на 6% і становила 177 крб., у той час як
