ЦК «Національна політика в сучасних умовах». Головним завданням національної політики КПРС проголошувалося зміцнення СРСР як оновленої федеративної держави.
11 березня 1990 р. відбулася подія надзвичайного значення, що відкрила новий етап у боротьбі народів СРСР за свою незалежність. Верховна Рада Литовської РСР прийняла акт «Про відновлення незалежності Литовської держави. На позачерговому третьому з'їзді народних депутатів, який відбувся у березні 1990 р., було прийнято Закон про запровадження посади Президента СРСР. Першим Президентом СРСР з'їзд обрав Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова, який залишив за собою і найвищий пост у партії.
Розгортання національно-визвольного руху в Україні
988 - початок 1989 рр. ознаменувалися ПОЯВОЮ НОВОГО ПОЛІТИЧНОГО фактора. Перебудова, яка до цього була справою партійно-державних верхів, викликала рух «знизу», активні дії широких народних мас.
В'ячеслав Чорновіл ще в 1987 р. відновив видання «Українського вісника». Прагнучи легалізувати журнал, В.Чорновіл звернувся за дозволом в ЦК КПРС, вважаючи, що консервативне парткерівництво України нізащо не погодиться на появу опозиційного видання, а «ліберальний» центр не матиме нічого проти. Але офіційна Москва відповіла мовчанням.
У серпні 1987 р. в Києві розпочав роботу Український культурологічний клуб (УКК). У ньому активно співпрацювали представники демократично настроєної Інтелігенції, дисиденти, колишні політв'язні. Роботу УКК освітлювала самвидавська преса, про нього детально інформували радіостанції «Свобода».
Ще на початку 1988 р. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод - одна з перших дисидентських груп в Україні - відновила свою роботу як Українська гельсінська спілка (УГС). Лідером УГС став Л.Лук'яненко, звільнений з ув'язнення в грудні 1988 р. В 1988 р. філії УГС існували в ряді регіонів України. Українська гельсінська спілка стала найавторитетнішою опозиційною групою.
Не випадково, що саме в Західній Україні партійно-державне керівництво вперше спробувало силовими методами зупинити наростання народної активності. 4 серпня 1988 р. загін міліції особливого призначення розігнав несанкціонований мітинг у Львові. Десятки людей були навіть побиті.
13 листопада 1988 р. у столиці України відбувся 20-тисячний мітинг, присвячений екологічним проблемам.
Нові громадські об’єднання. Закон про мови
Важливою подією в житті республіки стала поява восени 1988 р. незалежних від партійних структур політклубів, де їх учасники, в основному молодь, намагалися самостійно, без «спрямовуючого» втручання парткомів, розібратися в актуальних проблемах суспільного життя, проаналізувати різні, у тому числі й буржуазні «антикомуністичні» концепції та погляди в галузі політики, філософії, історії, економіки.
У лютому 1989 р. у Києві відбулася установча конференція Товариства української мови ім. Т.Г.Шевченка, у травні 1989 р. - республіканська установча конференція Українського історико-просвітнього товариства «Меморіал».
Особливо посилилася вона після обнародування 16 лютого 1989 р. проекту програми Руху. Керівництво КП України взяло курс на політичну боротьбу й ізоляцію Руху.
Шахтарський страйк 1989 р.
Невдачі державного курсу в сфері економіки непослідовність у політиці призвели до наростання соціальної напруженості. Новим явищем суспільного життя стали страйки шахтарів, що розпочалися влітку 1989 р. Вони засвідчили про початок відродження робітничого руху. Головними їх причинами були невирішеність багатьох економічних і соціальних питань. Частка ручної праці шахтарів складала 53%, високою була смертність від нещасних випадків. Постійно зростав робочий день шахтарів. Замість офіційних 6 годин він іноді становив 10-11.
Страйк розпочався 15 липня І989 р. на шахті «Ясинуватська-Глибока». Через кілька днів страйк охопив 193 шахти. 22 липня було підписано угоду між шахтарями та Урядом СРСР, де він обіцяв виконати вимоги страйкуючих. Шахтарі вимагали гарантій. Було створено делегацію з членів страйккому та воїнів-ветеранів афганської війни і направлено її до Москви. При зустрічі представників страйккомів з Донецька, Торезу, Сніжної, Львівсько-Волинського басейну з М.Рижковим такі гарантії було отримано за його і М.Горбачова підписом. У Москві делегація шахтарів зустрілася з Б.Єльциним, авторитет якого тоді був дуже високим. Незважаючи на підтримку М.Горбачова, який заявив, що виступ шахтарів є продовженням реформ, серйозного обговорення на Верховній Раді це питання не здобуло.
Вперше за роки радянської влади робітники відкрито продемонстрували, що їх шляхи розходяться з шляхами Комуністичної партії.
