Історія виникнення священиків і просвіти у селі Середній Березів

Отець Михайло Сулятицький

У карпатському передгір’ї на пограниччі Гуцульщини розкинулося давнє поселення Березів, відоме в середні віки як осередок дрібної української шляхти. На його території тепер існують села Баня-Березів, Вижній Березів, Нижній Березів та Середній Березів. Ці села особливі тим, що тут майже не було міжконфесійної ворожнечі, всі громади дружно перейшли в лоно ІГКЦ ще на самому початку її виходу з підпілля. Немалу роль в формуванні релігійної свідомості людей зіграли священики – вихідці з цих сіл. Вони були і залишаються прикладом вірного служіння Богові та Церкві. Одним з них був отець Михайло Сулятицький, який незважаючи на переслідування, провокації та арешти, залишився несхитним у своїй вірі до останніх днів тижня.

Народився Михайло Сулятицький 17 листопада 1894 року в селі Середньому Березові в сім’ї Івана та Олени Сулятицьких, які були свідомими господарями і зробили все для того, щоб дати освіту всім своїм п’ятьом дітям. Після здобуття початкової освіти в сільській приватній школі Михайло в 1904 році вступив до підготовчого класу Коломийської гімназії. Скупі гімназійні звіти все ж дають змогу переконатися, що він успішно завершив у 1914 році навчання і готувався студіювати теологію. Та спалахнула світова війна і молодий випускник гімназії змушений був відкласти свої наміри на тривалий час. Поки що невідомо, чи брав участь М.Сулятицький у бойових діях, знаємо лише, що за свої патріотичні переконання він був вивезений москалями до Росії. І лише у 1919 році, після повернення в ріднйи край, Михайло став студентом Станіславської духовної семінарії. Приїжджаючи на вакації додому, він проводи культурно-просвітницьку роботу серед земляків, листувався з Хвальним Виділом товариства “Просвіта” у Львові щодо відкриття в Середньому Березові читальні “Просвіти”. Про це свідчать документи Львівського державного історичного архіву.

Після закінчення духовної семінарії Михайло Сулятицький прийняв целібат і в 1923 році був рукоположений у сан священика. Свою першу Службу Божу отець Сулятицький відправив у липні того ж року в церкві Успення Пресвятої Діви Марії свого рідного села в присутності великого числа віруючих. А далі – душпастерська діяльність на посаді першого співробітника в церкві Святого Архистратига Михаїла міста Коломиї. З 1924 року в цій церкві другим співробітником був отець Микола Данилович, значна частина життя і діяльності якого пов’язана з Середнім Березовом і з яким отець Михайло Сулятицький дружив протягом багатьох років. Мешкав отець Сулятицький разом з отцем Даниловичем в домі братства святого Архистратига Михаїла і весь свій вільний час віддавав роботі з вірними, будучи провідником чисельного братства Пресвятої Родини.

Найбільш значною втіхою в житті отця Михайла була його душпастерська праця на парохії в Заболотові. Спочатку він – завідувач, а з 1928 року – парах. Одночасно з цим відправляв Служби Божі в селах Трійці та Тулукові, викладав у музично-дяківській школі, був містодеканом, а пізніше деканом Коломийського деканату. 1935 року отець Сулятицький у складі великої групи священиків на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким відвідав Ватикан. Священик плідно працював на ниві піднесення національного духу народу. Як декан він брав участь у багатьох патріотичних заходах у селах Коломийського деканату. Такі спогади зустрічаємо, наприклад, у “Літописі нескореної України”: в Балинцях в неділю 5 жовтня 1941 року, і відбулося торжественне посвящення могили при великому здвизі народу. До Служби Божої стануло 5 священиків під проводом отця декана Сулятицького”.

Парох Заболотова немало допомагав людям, рятуючи їх від голодної смерті. Про один такий випадок згадує житель Середнього Березова Дмитро Скільський: “За німців мій тато поїхав у покутські села міняти дерево на хліб – треба було рятуватися від голоду. Коли було майже все поміняно, виникла проблема: як доїхати додому – адже німці з хлібом не пропускали. Тоді люди порадили звернутися за допомогою до Заболотівського священика, якого дуже поважали в окрузі. То був отець Сулятицький. Він прийняв тата на ночівлю, нагодував коней, а вранці тато виїхав у дорогу, маючи на руках документ від отця Михайла на зерно, з яким щасливо доїхав додому. Той документ тато довго зберігав і вважав, що отець Михайло врятував йому життя”.

З приходом Радянської Влади на наших землях почалися арешти духовенства, насильне насаджування православ’я які “закінчилися сумнозвісним Львівським собором”. Отцю Сулятицькому також було запропоновано прийняти православ’я. І коли отець не погодився, більшовики вигнали його із Заболотова. Залишивши майно, бібліотеку, яку збирав більше 20 років, священик повернувся додому, в Середній Березів, де став виконувати обов’язки пароха Березовів. Сповідаючи хворих на тиф земляків, отець Михайло заразився цією хворобою, але Бог поміг йому видужати… Сумнопам’ятним не тільки для отця, але й для багатьох земляків стало 19 січня 1946 року, коли отця Михайло після освячення води на річці в Нижньому Березові заарештували і відправили до Коломийської тюрми. Розповідають, що коли більшовики після допитів підіслали в камеру свого агента з намовою перейти на православ’я, отець Сулятицький відповів словами молитви: “Вірую в єдину, святу, соборну й апостольську церкву”.

Після вироку суду – 25 років позбавлення волі – отця Михайла чекала довга дорога до мордовських таборів, де йому довелося не лише виконувати важку працю, але й терпіти приниження та знущання лише через те, що не зрікся своєї віри. Спочатку священик працював на будівництві, про що у