Жителька Середнього Березова Розалія Симчич про сім’ю Озаркевичів знає із спогадів своєї матері. Ось що вона розповіла: “З дитячих років моя бабка служила в Нижньому Березові в Ільницьких, званих Даниловими. Коли приїхали отець Озаркевич з їмостю до нас у Березів, то Ільницькі порекомендували їм за служницю мою бабку, чесну і працьовиту робітницю. Ставилися Озаркевичі до бабки дуже тепло, одягали її не як служницю, а як свою дочку. коли отець помер, їмость переїхала на короткий час до Нижнього Березова, а потім, здається, десь до Коломиї. Бабка була весь час з нею. В кінці служби їмость Озаркевичева розраховувалася з бабкою дуже справедливо. Вона приїхала в Середній Березів і в присутності місцевої влади оплатила одному сільському чоловікові гроші, щоб той побудував бабці хату. Після того вони більше не зустрічалися”. Отець Володимир Озаркевич помер 10 березня 1912 року в Середньому Березові. Вже наступного для львівська газета “Діло” помістила некролог на смерть священика, вказавши, що покійний “належав до найвідоміших священиків українців”, а про березівський період було сказано: “Перед кількома літами перенісся до Березова, де знайшов дуже важкий терен до народної праці, і де почав занепадати на здоровлю з надмірної праці парохії. Мимо того вмів встановити гарний дім читальнку – касу взаємодопомоги і взагалі розпочав діяльність на економічній основі. Нагла смерть не дала йому здійснити намірені плани. Честь його пам’ятати”.

Похоронили священика в Нижньому Березові. Можливо, в цьому селі їмость мала добрих знайомих з родини Геників або Ільницьких, яким і хотіла доручити догляд за могилою священика після виїзду з Березова. та Це лише припущення.

Після смерті чоловіка Ольга Озаркевич проживала то у Львові, то в його околицях – про це пише рідна сестра Ольги – Михайлина Рошкевич у “Спогадах про Франка” – і померла 30 травня 1935 року в селі Миклошеві коло Львова, де і похоронена. На її смерть відгукнулися газета “Діло”. В 1943 році пішла з життя внучка Ольги – Оксана, в 1946 році – дочка та її чоловік, а ще через деякий час – внук Володимир. На навчання до Відня виїхала внучка Марія і пізніше поселилася в еміграції.

А в Березові пам’ятають священицьку сім’ю Озаркевичів і молять Бога за спасіння їхніх душ.

Отець Микола Томич

Отець Микола Томич також походив із сільської галицької родини. Народився отець Микола 10 січня 1877 року в Середньому Березові в сім’ї Михайла Томича та Параски з Гудим’яків. На той час в селі школи не було, тому, імовірно, початкову освіту Микола разом із старшим братом та молодшою сестрою здобували вдома від найманих вчителів. З архівних джерел відомо, що 1901 року Микола Томич закінчив Коломийську гімназію і зразу ж вступив до Львівської духовної семінарії, звідки був направлений на навчання до Відня. Одружившись з Марією Смалько, дочкою пароха з Брустур, 1905 року Микола був рукоположений в сан священика і почав душпастирську роботу у селі Річці на посаді співробітника місцевої церкви. В травні 1907 року священик перейшов до Нижнього Березова на посаду співробітника церкви Перенесення мощей святого Миколая, де 17 січня 1908 року народилася дочка Олександра. 1912 року в сім’ї Томичів народився син Мілько. На той час отець Микола працював співробтником-експозитом в Чорному Потоці – Надвірнянщина.

Та 28 січня 1915 року молодий священик помер від туберкульозу і на утриманні матері залишилося двоє маленьких дітей. Осиротіла сім’я переїхала до Брустур. В цьому гуцульському селі діти здобули початкову освіту, звідси пролягли їхні дороги в світ, такі важкі, трагічні і сумні. Мілько, закінчивши інститут, виїхав з рідного краю і проживає зараз в Америці. А Леся в 1926 році закінчила Коломийську учительську семінарію і через кілька років отримала роботу на Волині, де одружилася з Денисом Паєвським. Народився син – первісток, чекали другу дитину… Але жорстока війна перекреслила мрії і сподівання молодих інтелігентів: Денис змушений був емігрувати, а Леся в поважному стані із синочком Юрчиком знову повернулася в Брустури до матері.

1944 року в Брустури до сім’ї приїхав Денис Паєвський, але невдовзі був заарештований і пізніше загинув в мордовських таборах.

В 1947 році Леся в двома дітьми та старою матір’ю переїхала в село Бабин і влаштувалася вчителькою в школі.

У 1952 році Леся та її син були заарештовані. За вироком суду Лесю було розстріляно 8 квітня 1952 року, а Юрія Паєвського, як неповнолітнього на час арешту, засудили до 25 років каторги.

Юрій Паєвський, пройшовши через муки, трагедії й горе, проживає зараз в місті Червонограді на Львівщині. Про долю своєї матері він розповідав у вересні 1995 року на сторінках косівського “Освітянського вісника”.

Просвіта в Середньому Березові

Українське культурно-освітнє товариство “просвіта” було засновано у Львові в 1868 році. “Просвіта” засновувала українські школи в Галичині, опікувалася виданням українських книжок, проводила заходи для підвищення агротехнічної культури, засновувала кооперативи, крамниці, молочні, ощадно-позичкові каси для українців, призначали стипендії здібній молоді. Поштовхом до розвитку української національної освіти стало видання 22 підручників для українських гімназій.

На початку 1890-х років товариство отримало можливість відкривати власні читальні, які зіграли важливу роль в освітній роботі серед галичан. Головний відділ “Просвіти” у Львові видавав періодичні видання “Читальня”, “Аматорський театр”,