Історія міста Коломиї
Значна група істориків, спираючись на перекази місцевих старожилів, намагалась довести таку гіпотезу: купці-солеторгівці, направляючись із Заболотова чи Яблунова — основних гуцульських солеварень, їхали через болота, а перед в'їздом до міста Коломиї в Пруті на мілководді мили кола своїх маж ("колеса"). Від цього мала піти назва "Коломия".
Відомий галицький історик, професор Львівського університету І.Шараневич висунув ще один здогад про походження назви Коломиї, вказуючи, що місто лежало біля "миї". Давні слов'яни кожну річку називали "Миєю", а гірське населення так найменовувало Прут.
Л. Вайгель, професор Коломийської гімназії, один із перших дослідників історії Коломиї, потвердив у своїй розвідці з історії цього міста, що гуцули дійсно ріку Прут називали "Миєю". Від цього слова могла піти назва осади, хоч, на його думку, багато поселень було розташовано над цією рікою, але жодне не дістало подібної назви.
За умовами польсько-литовської Кревської унії 1385 року Галичина була окупована Польською Короною. Скоро до літописних галицьких княжих міст почала прибувати дрібна шляхта із Мазовша, Сілезії, Надвіслянщини з королівськими привілеями. За нею посунули католицькі сановники в супроводі шляхетського війська.
У вересні 1387 р. до Коломиї прибули перші польські правителі. Вони поселилися в середмісті і представили волосним княжим правителям королівські мандати на міські права. Старий княжий уряд на чолі з тисяцьким передав свої повноваження новій окупаційній владі.
Коломия стала тим повітовим містом, на яке звернув увагу новий уряд. Місто отримало протягом кінця XIV — XV ст. королівські привілеї. Це пояснюється тим, що польський шляхетський уряд, оцінюючи роль міста в зв'язках з Молдавією і внаслідок наростаючої небезпеки з боку турків і татар, намагався зміцнити прикордонні міста Снятин і Коломию.
По-перше, місто отримало війтівство. Після попереднього Піскозуба новим війтом затверджено львівського патриція Фреустетера. Йому спадково передавалось війтівство (адвокатус) над Коломиєю разом з приміським селом Матіївці. Село здавна, ще з княжих часів, належало до міста, а тепер передавалось новому війту з усіма приналежностями і доходами з тією умовою, що її власник буде дбати про заселення Коломиї. По-друге, новопризначений війт за королівським привілеєм, як сам, так і його нащадки, зобов'язувався на кожну військову потребу виставляти одного колійника і трьох лучників. Це була стара повинність, ще з княжого часу, коли коломийський воєвода або, як тоді називали — тисяцький, виставляв на вимогу князя в разі військової потреби своїх оружійників — воїнів. По-третє, за цим привілеєм, 1405 р. король надав місту разом з приміським селом Матіївці магдебурзьке право — тобто міське самоуправління на зразок німецького міста Магдебурга з 1211 року. Фактично цей привілей ліквідував у Коломиї княже управління. Стара система міського княжого управління зберігалася від 1387 до 1405 року. Новий привілей обмежував права міських українців Коломиї. Це можна побачити на тому, що місто, згідно магдебурзького права, отримало власне судівництво. За ним всі жителі Коломиї — німці і поляки, за винятком українців, звільнились з-під юрисдикції своїх урядовців якого-небудь рангу. Вони звільнялись від міських податків і данин, зате міські українські жителі повинні були сплачувати і здавати королівській казні, як і в інших містах Галичини, всякі данини і грошові чинші. До того ж зобов'язувалися до всяких міських відробітків. В цьому проявлявся обмежений характер магдебурзького права в Україні в XV —XVIII століттях. З наданням магдебурзького права в Коломиї був утворений міський магістрат на чолі з бургомістром і радниками, їх тоді називали консулами і вибирали раз на рік. Судовою лавою керував війт з лавниками. Коломийським старостою був призначений війт Микола Фреустетер, що мав необмежену владу над містом. Він, крім судової влади, здійснював контроль над містом.
По-друге, польські міщани та патриції з уряду і цехів звільнились від доставки підвод (як це мало місце до цього часу), хіба що для короля і то за грошову винагороду. По-третє, в привілеї вказувалося, що колений купець, торгуючи в цих сторонах, мав право продавати свої товари тільки в Коломиї, виключно під загрозою їх втрати. Далі наказано було, щоб ніхто, їдучи з Молдавії до Польщі, не смів обминати того міста. Це вигідно було для патриціанської верхівки, оскільки місто ставало головним складом товарів.
У І565 р. польський король Сигізмунд Август на сеймі в Пйотрокові поширив старі і надав нові привілеї місту Коломиї. Він потвердив місту всі його привілеї земські, за винятком кількох будинків, які були збудовані на міських грунтах, що належали до коломийського замку. Король залишив все, що належало до королівської скарбниці за привілеєм свого діда Казимира Ягайлончика. Він також скасував привілеї на забудову нового міста на коломийських грунтах внаслідок фальшивої інформації, яка була подана Коломийському старості. Король надав місту різні чинші з будинків і міщанських городів з умовою, щоб вони не перевищували попередніх по кількості чиншів.
Щодо королівських податків, то міщани повинні були платити до скарбниці грошовий чинш з ланів по 40 грош, а інші податки мали платити згідно давніх часів.
Як невідомо, коли виник Коломийський замок, так і невідомо, коли він занепав, втратив своє оборонне значення. Л тому його початок, основні віхи історії стали таємницею для нашого часу. Та не тільки не судилося нашому сучаснику знати історію цього замку, але й мало збереглося джерел з історії старовинних замків у Львові, Галичі, Бурштині, Раківці, Снятині, Печеніжииі та інших містах і селах