Лише деякі фрагментарні історичні звістки дають можливість уявити, хоч приблизно, загальний вигляд Коломийського середньовічного замку. Можливо, його початок — у XII— XIII ст.

Очевидно, в часи Данила Галицького, коли Коломийщина була основним центром продукування солі, як згадує невідомий автор Галицько-Волинського літопису, в Коломиї мусив бути якийсь двір чи замок.

Каміль Баранський у своїй праці висловлював припущення, що в XIII ст. в Коломиї знаходився замок, який з часом став оборонним на цій території. На жаль, такий здогад не потверджується джерельними даними.

За даними королівської люстрації, на Двірській вулиці проживало 7 господарів, які зобов'язані були "виконувати раз в тиждень замкову роботу". Знов міські комірники зобов'язані були спрятувати сіпо, гребсти і носити його та давати грошового чиншу по 7 гроні із будинку. Як видно, це були українські міщани, яких використовували для послуг замку, "замкова обслуга".

Па користь замку давались данини за ті чи інші провини. Так, в 15 пункті Статуту гончарського цеху з 1661 р. зафіксовано, що всякі "люзні ремісники" — тобто позацехові — партачі, коли стане відомо про їх ремісництво, старостинській владі мусили давати данину.

Такий стан Коломийського замку зберігався до 60-х років XVII ст. В 1664 р. старостою в Коломиї став Андрій Потоцький. Вій провів реконструкцію замку, перебудував його з дерев'яного на мурований. ІЗ такому вигляді він знаходився до 70-х років XVIII століття.

Після захоплення Галичини Австрією 1772 р. замок остаточно втратив своє оборонне значення, і уряд зніс його в 1778 р. Мури і башти були розібрані, каміння було використано для будови міських будинків, залишилися тільки сліди валів. Руїни колишнього Коломийського замку стояли до кіпця 60-х років XIX ст. В 1871 р. на фундаментах замку збудовано будинок колишньої гімназії, і лише в топоніміці це місце залишилось в пам'яті місцевого населення.

Локалізація, або розселення коломийських міщан по певних дільницях і вулицях — тривалий, кількавіковий процес, який в силу тих чи інших економічних і політичних умов змінювався.

Вперше ми довідуємося про розселення передміщан Коломиї з люстрації 1565 — 1566 рр. Тут сказано, що Коломия є містечком." Ллє вона як важливе прикордонне місто посідала помітне місце в економіці краю, через що отримала "право складу солі" та інших товарів ще з 1424 р. Крім того, Коломия залишалась стратегічним градом на молдавсько-польському прикордонні, звідки нависала тоді турецько-татарська небезпека, яка, починаючи з XIV ст., постійно турбувала Покуття з центром у Коломиї.

В. люстрації королівщини з 1616 року ми зустрічаємо такий поділ у старій частині міста Коломиї, яке ще на той час було над Прутом: згадуються Ринок (середмістя) і 8 вулиць — Шпитальна, Снятинська, Лелова, Рин, Козя, Глинська, Руський Кут, Двірська. Всі міщани, що на них проживали, платили чиншу від кількості ланів, які вони обробляли. В цілому це складало річно 5 злотих 14 грот.

Коли рух Довбуша набрав великого розмаху на Покутті, стривожена шляхта запросила допомоги від великого коронного гетьмана Йосифа Потоцького. Він звернувся із спеціальним універсалом до шляхти і всього населення Покуття, де закликав до боротьби з опришками Довбуша. Звернення читали по всіх селах і містах краю.

30 серпня 1742 року в Коломиї, біля міської ратуші, при зігнанні великої кількості міщан і передміських селян повірений від Коломийського староства зачитав цей універсал. Вій гласив: "Йосиф з Потока Потоцький (пан) у Станіславові, Бродах, Збаразькому князівстві і Немирові, воєвода і генерал київських земель, великий коронний гетьман, лежайський, снятинський, коломийський та інший староста.

Дано 21 серпня 1742 р. у Тернополі. Йосиф Потоцький, великий коронний гетьман військ Корони".

Суворий універсал гетьмана Потоцького був прилюдно оголошений у Коломиї з метою виявити і знищити народного героя.

З історичних джерел невідомо чи Олекса Довбуш за життя був у Коломиї, але не випадково мертве його тіло після трагічної загибелі наказано було доставити до Коломиї.

24 серпня 1745 року Олекса Довбуш після важкого поранення помер. Стефан Дзвінчук 27 серпня перед Станіславівським шляхетським судом після детальної розповіді про обставини загибелі героя від його рушничної кулі сказав: "Тоді, коли Добощук помирав, у село Космач над'їхав милостивий пан Колендовський, губернатор Яблунівський. Незабаром Добощук при ньому і при людях космацької громади помер. Після смерті тіло Довбуша взяли на віз, возили по селах. Оголосили і оповістили всіх, що тіло буде встановлено в місті Коломиї".

Коломийська просвітянська традиція почалася з пам'ятного 1848 року, коли в місті в час "весни народів" з'явилася читальня, де українське населення могло вивчати історію рідного краю, знайомитись з художніми творами, читати першу українську галицьку газету "Зоря Галицька" (1848-1857 роки). Здається, ця читальня стала передвісником товариства "Просвіта", яке виникло через 40 років спочатку у Львові, а пізніше поширилося по всій Галичині.

Коломийська читальня існувала протягом 50-60-х років, особливо активізувала свою роботу із заснуванням в місті народовцями в 1875 році філії товариства "Просвіта".

Протягом кінця XIX — початку XX ст. члени "Просвіти" дуже багато зробили у національному вихованні коломиян.

Коломийська "Просвіта" допомагала українцям відкривати очі на реакційну діяльність місцевих москвофілів, організовувала вечори пам'ятних дат, поширювала українську класичну літературу серед населення, засновувала філії свого товариства по передмістях і в навколишніх селах.

Із побудовою Народного дому в Коломиї тут зосередився весь просвітянський рух. В ньому працювали члени "Просвіти" із середмістя, українська еліта з числа гімназійних професорів, вчителів народних і професійних