руками дітей. Керує всім процесом лише одна доросла людина – головний редактор Людмила Павлівна Касаткіна. Вона – незмінна на цій посаді і є засновником газети. Місто стало потребувати видання для дітей на початку 90-х років, коли передплачувати московські видання було надто дорого, бо Росія стала окремою державою. Тому в 1994 році газета “Приазовський робочий” надала підтримку ініціативному редактору і досі тримає під своїм крилом “маленький колектив”. Діти є оглядачами всіх місцевих подій і живою мовою викладають свої роздуми на сторінках газети. А з 2002 року газета стає обласним виданням і лави прихильників поповнюються дітьми та юнаками Донецьку, Краматорську, Макіївки та інших міст області. “Привіт, діти!” є взірцем юнацької журналістики в Донецькій області і постійно завойовує нагороди на обласному конкурсі дитячої преси “Тисни на RECорд”. А до того ж вона дає життя і розвиток багатьом журналістським талантам.
Висновки
Розглядаючи історію кожного окремого закладу нашого міста, нам відкривається вся історія Маріуполя, найпотаємніші його куточки.
Місто Маріуполь в цьому році відсвяткувало 225 років свого існування. Воно має цікаву історію, насичене сьогодення і перспективне майбутнє. Два металургійних гіганти – “Азовсталь” та завод ім. Ілліча постійно підтримують культуру міста, є ініціаторами реконструкцій та капітальних ремонтів палаців культури, басейнів, шкіл, підтримують міські телерадіоканали.
Маріупольці теж прагнуть допомогти розвитку міста. Задля цього молодь постійно бере участь в різних програмах з обміну досвідом: радісно зустрічає гостей із закордону та перетинає кордони країни, щоб подивитися, як працюють в ближньому та дальньому зарубіжжі. І з накопиченим досвідом втілює нові ідеї та новації у виробництві міста.
В школах міста стає дуже популярною “профіляція”, тобто кожен учень має право обрати собі клас з певним спрямуванням – гуманітарним, математичним та ін. Після школи всі бажаючі можуть поступити у вищій навчальний заклад міста – Приазовський державний технічний університет або Маріупольський гуманітарний інститут.
Надіюся, так буде й надалі, а невдовзі Маріуполь стане одним зі справжніх українських культурних центрів.
Використана література
Кащенко М., “Найтепліший”, газ. “Доки не пізно!”, м. Москва, №12 (39), червень 2003р.
Грушевский Д.Н., Руденко Н.Г., "Жданов: Ист.-краевед. очерк." – 2-е изд., перераб. и доп. – Донецк: Донбас, 1978. – 183 с.
Яруцький Л.Д., "Маріупольська мозаика: Документальні повісті і оповідання краєзнавця" – Маріуполь, ЗАО "Газета"Приазовський, робочий", т. 2, - 2002 р. – 299 с.
Яруцький Л.Д. "Найстарший в Україні". Маріуполь, "ПР"; 1998г
Пономарьов П.О., Кобець Г.П. та інші – Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область, - Інститут історії Академії наук УРСР – Київ, 1977 р., 988 с.
Мариуполь и его окресности, 1892 р., 252 с.
З. Буров, С. Отченашенко "З історії Маріупольського театру", 1895 р., с.
Проценко А., Записки мариупольского краеведа, Маріуполь, 1993 р., ПМЦ “Азовсталь”, 135 с.
ЦДІА УРСР у Києві, ф.229, оп.1, спр.152, арк.2
ЦДІА СРСР,ф.23, оп24, спр.484, арк.1,15,30,31