боку, а всі військові й посполиті люди житимуть за таких же вольностей, у яких перебували з часів славної пам'яті небіжчика гетьмана Богдана Хмельницького. Як між тим Москва дотримала своїх присяжних обітниць, гаразд знати не лише вашим милостям добрим молодцям Війську Запорозьку, а й цілому світові. Спершу Москва справді догоджала нашому українському народові, обдарувала копійками всю старшину та значне військове городове товариство, вбирала їх соболями, роздавала їм маєтки, доки не здобула перемогу над шведами під Полтавою, а тоді свої війська на Вкраїні поселила всюди, в містах і селах, розмістила на квартирах так, що жодне житло — ані генеральної особи, ані полковника, ані попа, ані козака, не були вільні від тих московських постоїв.
Та невдовзі, як тільки Москва закінчила війну зі шведами та підписала з ними перемир'я, відразу ж свої присяжні обітниці, стверджені царськими грамотами, скасувала; всі вольності поламала, суди й свої кримінальні закони на Україні запровадила й установила, а наші військові знищила. Гетьманський уряд заборонила й скасувала, якусь свою Колегію з дванадцяти своїх осіб, а радше з дванадцяти скрутних мучителів, склала, в Глухові затвердила; вони ж із наших людей, мов із худоби, шкуру здирали, не дозволяли їм між собою розмовляти, мучили по-тиранськи, били батогами, розпинали на дибі, ламали ребра, смалили, мов поросят, зв'язавши, на вогні обливали киплячою смолою, вішали, стинали, четвертували та інші нечувані в світі муки нашому народові завдавали.
Нарешті, Москва, жадаючи не тільки знесилити Військо Запорозьке городове, а й винищити його, винайшла спосіб, як-то: копання якогось там у своїй далекій стороні каналу та спорудження фортець у Персії, й на ті такі віддалені місця по кілька десятків тисяч козаків указами заганяли; одних там тяжкими й невідомими роботами мордували, других морили голодом, а інших труїли гнилим, струхлявілим борошном, перемішаним із вапном і ящірками.
А коли генеральній особі полковники й уся старшина з усім Військом Запорозьким городовим та зо всім народом нагадали про себе, звернулися з листом, покірливо й слізно, до царської величності через своїх послів із приводу збереження своїх прав і вольностей та про дотримання царських запевнень і обіцянок, затверджених грамотами, тоді їх усіх, забравши й до Петербурга під вартою відвівши, — одних замучено, других засуджено на вигнання, а третіх посаджено в тяжке ув'язнення».
Орлик знав, що за звичаями Запорозької Січі листи до неї зачитуються на загальній військовій раді. Так сталося і з його листом, у відповіді на котрий запорожці писали: «З вашого гетьманського листа, прочитаного прилюдно на загальній нашій військовій раді, всі положення доволі зрозуміли». Отже, враховуючи це, гетьман у своєму листі вдавався до засобів ораторського мистецтва й за допомогою риторичних запитань, сила й напруга яких послідовно наростала, він ще і ще раз розкривав колоніальний характер панування російського самодержавства на Україні.
«Тоді запитую ваших милостей, добрих молодців Військо Запорозьке, що ви, всупереч своїй присязі на чесному Євангелії, перед Вітчизною, батьками, братією й родичами та народом нашим українським, доброго вчинили, віддавшися під московську владу й панування? Чи домоглися прав і вольностей військових, забраних і скасованих Москвою? Чи, може, домовилися й підтвердили те так міцно, жеби Москва не зносила в потомні часи гетьманського уряду й міст до свого тереня не приєднувала й не заповнювала своїми військами? Або ж щоб Москва силоміць не нав'язувала гетьмана зі свого боку, москаля чи волошина, чи залишила війську вільне обрання гетьманського уряду? Чи московські війська будуть виведені з України й ніколи в майбутньому не стоятимуть там постоями? Чи будуть усунуті з тих рядів та війська москалі, волохи, серби й інші чужоземці, зокрема вихрести, а на їхнє місце обрані й наставлені козаки, що мають заслуги перед військом? Чи будуть козаки, опріч належної їм військової служби, примушуватися до виконання тяжких і нестерпних робіт? Чи буде спроваджена Москва з Полтави, Глухова та інших міст, за винятком Києва, Чернігова й Переяслава? Чи повернуться під гетьманську владу відібрані й роздані в підлеглість міста й села — московським, волоським і сербським людям? Чи домовилася, ваша милість добрі молодці, про те, жеби Москва в права наші не мішалася, й ті, що сама запровадила на Україні, скасувала, до своїх судів наших людей не притягала, жодних справ не розглядала, людей наших не карала ні смертю, ні каліцтвом, ні забиранням майна, не гнітила жодними податками, далекими виїздами та іншими незліченними тягарями? Чи, нарешті, Військо Запорозьке городове й низове, як і раніше, залишається у своїх правах і вольностях, ні в чому не порушених, і належатиме до гетьманського регіменту, а не владі й волі московських воєвод і генералів?»
Нагадав Орлик запорожцям і про наступ Москви на Запорозьку Січ, будівництво фортець на її землях, і про взяття і зруйнування дощенту Чортомлицької Січі в 1709 р., коли було жорстоко винищено старшину й рядове козацтво. «Невже вашим милостям добрим молодцям вигасло з пам'яті те, як Москва під час захоплення Січі, звабивши військову старшину й товариство до присяги улесливими обіцянками царської ласки, стинала їм голови у своєму таборі, як перед тим було взято давній Кизикермень для того, щоб притискати й викорінювати Військо Запорозьке низове, насаджуючи Самарські городки й засновуючи Кам'яний Затон під прикриттям складів для провіантів і зброї, а Військо Запорозьке було заповнюване царськими грамотами, що після закінчення війни