Коліївщина
«ЗА СВЯТУЮ ПРАВДУ-ВОЛЮ РОЗБОЙНИК НЕ СТАНЕ»
235 років тому польська шляхта за сприяння російських царських військ потопила в крові селянське повстання на Правобережній Україні, яке увійшло в історію під назвою Коліївнища
Посіяли гайдамаки в Україні жито, та не вони його жали
У ЛЮТОМУ 1769 року у містечку Кодня на Житомирщині розпочав свою чорну справу спеціально створений для розправ над полоненими гайдамаками трибунал. Судовище проходило під «патронатом» тодішнього регіментаря Української дивізії Ю. Стемпковського. Розіслані цим людожером каральні загони виловлювали по селах учасників повстання і запідозрених у симпатіях до них. Бранців постачали також російські військові команди. Селян доставляли на екзекуцію й управителі маєтків, посесори. Одне лишень необережне слово, почуте шляхтичем, підслухане євреєм-орендарем у корчмі, уже торувало шлях до коднянської катівні, гірку пам'ять про яку закарбовано у народному прислів'ї-прокльоні «Бодай тебе Кодня не минула!». Слідчі трибуналу працювали, немов на кривавому конвеєрі. Після нещадних тортур повстанців четвертували, колесували, вішали, рубали їм голови. У Кодні гинули не лише безпосередньо причетні до заворушень, а й батько за сина, брат за брата, дядько за небожа. Карали на смерть бандуристів, що співали повстанцям або про повстанців.
ІСТОРІЯ зберегла документальні підтвердження тих знущань над українським народом, які склали сумновідому «Коденську книгу». Але то швидше шокуючий мартиролог жертв репресій, бо в книзі, приміром, за 1769 рік, коли страчувалось особливо багато людей, немає жодного протоколу допиту. Важко в ній знайти бодай один документ, що його можна було б назвати вироком, підготовленим на основі якогось законодавчого акта. Книгу складають переважно реєстри утримуваних у ямах в'язнів з коротеньким викладом звинувачень, а то й без них. І... резолюція: як треба скарати.
Перший за хронологією документ «Коденської книги» датовано 24 лютого 1769 року за старим стилем, а останній – 28 вересня 1773 року.
Майже п'ять (!) років тривала кривава розправа шляхти над «бидлом», що «насмілилося бунтувати». В історичній літературі йдеться про більше ніж три тисячі замордованих у «одні селян. Однак багато науковців цю цифру вважають заниженою у декілька разів. І не тільки через підозри, що чимало кривавих сторінок «Коденської книги» втрачено або ж свідомо вирвано. Наприклад, М. Максимович у паперах коднянського костьолу знайшов свідчення: за кілька днів наприкінці серпня 1769 року у цьому містечку було обезголовлено 114 та повішено більше 200 чоло-* вік. А крім Кодні, ще ж були Серби, Могилів-Подільський, Вінниця, Житомир... Полонених гайдамаків розвозили по містах і селах Волині, Галичини. Для остраху іншим садовили їх на палі, частини четвертованих тіл розвішували на міських брамах, у людних місцях... Йдеться про масове винищення українського народу. Інакше як трактувати, приміром, каральний похід Стемпковського з півтисячною командою на Лисянку, де він без суду і слідства повісив, за одними даними, 60, а за іншими — кілька сотень селян? Довго потому лисянські дівчата на згадку про звірячу розправу вплітали у коси разом з різнокольоровими й жалобну чорну стрічку...
Звідки така нелюдська жорстокість? Помста за спалені маєтки, убитих поміщиків, ксьондзів-уніатів, євреїв-орендарів? Кров — за кров, і тільки?..
Все йде, все минає — і краю немає, куди ж воно ділось? Відкіля взялось?
ОФІЦІЙНА історична наука початком Коліївщини вважає 26 травня 1768 року. Того дня близько 70 запорожців і майже 300 польських під-даних-селян вирушили Зі свого табору-у Холодному Яру до Мотронинського монастиря, аби відслужити молебень за успіх задуманого. До речі, відомий дослідник повстання 1768-69 років уманський краєзнавець Григорій Храбан вважав вигадкою польсько-шляхетської історіографії факт освячення гайдамаками ножів. При цьому посилався на конкретні свідчення учасників тих подій. За його версією, вперше шляхта пустила поголос, нібито цариця Катерина II надіслала українцям ножі під час селянських заворушень 1789 року. Говорили, що їх на двох тисячах возів розвозили російські старообрядці. Згодом цю вигадку приторочили до Коліївщини, а загального поширення вона набула завдяки поемі «Канівський замок» С. Гощин-ського та роману «Вернигора» М. Чайковського. У Чайковського міг запозичити цей сюжет і Т. Шевченко для своїх «Гайдамаків». Це, зокрема, засвідчує і відомий біограф Кобзаря Олександр Кониський.
Історія, на жаль, зберегла про це повстання більше вигадок, ніж правди. А деякі обставини і досі не досліджено. Так, не маємо чітких відомостей про багатьох його організаторів, не всі деталі підготовки до нього знаємо. Мабуть, тому, що тривалий час історію нашого народу писали чужинці, ті, кому вигідно було представити визвольні змагання українців як стихійний «хлопський бунт». Але це далеко не так. Ще восени 1767 року у православних монастирях Придніпров'я під виглядом послушників оселилась невелика група запорізьких козаків, які поставили перед собою завдання визволити українські землі з-під польського гніту. Вважали себе продовжувачами справи Б. Хмельницького. Очолював групу січовик Йосип Шелест. Є свідчення, що розіслані ним агітатори у січні-лютому 1768 року побували не лише на території Правобережної України, а й на російському Лівобережжі, на землях Запорізької Січі. Скрізь закликали збиратися зі зброєю до Мотронинського монастиря, аби «стати на захист православ'я, проти шляхти і жидів». Так що помилково вважається, ніби спалах народного гніву спровокувала діяльність сумнозвісної Барської конфедерації. Група Шелеста, до якої входив і Залізняк, просто скористалась ситуацією. І тут організаторам не відмовиш у відсутності тактичних здібностей. Вони дещо змінили гасло, яким піднімали народ: стали закликати ще й на боротьбу з конфедератами, підтримати таким чином і короля,