Місто над Прутом
Історія стародавньої Коломиї, особливо її долітописна доба, сягає у глибину тисячоліть. Археологи виявили на околицях сучасного міста пам'ятки, які підтверджують, що майже 6 тисяч років тому у цій місцевості жили племена, які залишили після себе відому трипільську культуру.
Археологічні знахідки разом з писемними джерелами засвідчують, що Коломия належить до найдавніших галицьких міст. Перша літописна згадка про неї йде від 1241 року, хоча на думку дослідників є всі підстави рахувати вік міста значно більшим. Коломия починалася саме як місто воїн, як військова фортеця, що охороняла Попрутську оборонну лінію на південному заході Давньоруської держави. На думку археологів фортеця вже існувала в середині XII ст., коли кордони Галицької держави сягнули Нижнього Дунаю і основного сухопутного торгового шляху — Берладської дороги, що вела з Галича на Волощину й Дунай. Тоді на берегах Пруту стояли чотири головні військові фортеці — у Коломиї, Олешкові, Снятині і Чернівцях.
Археологічні пам'ятки Коломиї належать до різних історичних епох. Коломия історично прив'язана до Берладської дороги, її західна частина й донині зберегла в місті свій колишній напрям і з давніх пір відома серед коломиян під назвою Стара дорога. Обіч неї на високім пагорбі над річкою Чорний потік стояла військова фортеця — перший укріплений центр первісної Коломиї. І був навпроти фортеці, як і в кожному давньоруському місті, торговий майдан,
а на південний схід від укріплення на високому лівому березі річки розміщувалось велике міське поселення.
Археологи дійшли висновку, що майже всі давньоруські міста перестали існувати в середині XIII ст. під час монголо-татарської навали. І цілком можливо, що й Коломийська фортеця була спалена в 1259 р., коли монголо-татарський воєвода Бурундай зажадав від Данила Галицького зруйнувати всі галицькі укріплення. Згодом, укріплений центр Коломиї знаходився поблизу ратуші. Ця місцина в історичних джерелах мала назву Старий двір. В документах за 1411, 1448 та 1517 рр. мова вже йде про нього як про оборонний замок в Коломиї.
Та часи змінились на гірше, і в середині XIV ст. галицькі землі захопила Польща і вже з того часу чужинці не покидали коломийських вулиць. Чужинці стали господарями замку. На їх замовлення добиралися кольори першого міського гербу, переважно їхні інтереси захищало надане місту в 1405 р. Магдебурзьке право.
Коломия росла і розвивалася. Осівши на протилежному правому березі річки Чорний потік, вона поступово дійшла на півдні до старих берегів Пруту, розбудовуючись також на схід і захід.
Для економічного зміцнення містові було надано низку важливих привілеїв, зокрема право на торгівлю, на соляний склад, на власну вагу. Магістрат одержав дозвіл відкрити кілька власних цехів і майстерень, а також збирати на потреби міста податки з кількох навколишніх сіл.
Покуття, а рівно Коломия, стояло на пограниччі Польщі, Угорщини та Волощини і постійно було ареною не тільки міждержавних конфліктів і грабіжницьких нападів, але й об'єктом меркантильних стосунків. В 1411 р. місто з усім Покуттям було продане на 25 років молдавському господареві Олександрові з умовою, що останній виступить на боці Польщі проти Угорщини. З тих міркувань згодом Коломийський замок декілька разів дарували молдавським воєводам на утримання.
В 1490 р. Коломийський замок не встояв перед 10-тисячною армією повстанського ватажка Івана Мухи.
Напади чужинців розпочались на початку XVI ст. та особливо почастішали в першій половині XVII ст., що привело до великої руїни. В 1498 р. турки і волохи, зруйнувавши місто, пройшли аж на Польщу. Відтоді вони майже щороку, а то й по кілька разів на рік, палили покутську землю. В 1502 і 1505 роках Коломия була спалена, горіла вона і в 1513, 1520, 1531 і 1594 роках, але повністю, незважаючи на героїчний опір коломиян, місто було спалене в 1589 р., а населення було або забране в ясир, або знищене. Тоді ж був зруйнований і домініканський монастир, вибудований над самим Прутом на захід від теперішнього Студентського парку, а всі його мешканці були вирізані або повішені на хрестах монастирського цвинтаря.
В 1612р. татари і волохи тричі нападали на Покуття, в 1618 р.— чотири рази, в 1621 та 1624 роках по два рази. Найбільше терпів Коломийський повіт, через який татари за цей час проходили 24 рази. Коломия тоді тричі була спалена і зруйнована. Польська хроніка за 1621 р. засвідчує: «Місто татарами спалене і люди з нього вибрані», а за 1624 р. в запис, що татарами місто «з грунту знесене». Під час чергового нападу в 1626 р. в місті вже нікому і нічим було чинити опір ворогові.
Після такої руїни Коломию потрібно було відбудовувати заново. Враховуючи незахищеність міста перед нападами чужинців, а також близькість будинків до Пруту, що постійно своїми водами завдавав шкоди коломиянам, місто було перенесене далі на північ, на територію теперішнього центру. Новий коломийський замок був вибудований на пагорбі, на якому пізніше розмістилось подвір'я міської гімназії. Підступи до нього з південно-східного боку заступав великий став, залишки якого ще й сьогодні знаходяться в районі вулиці В. Винниченка (колишня вулиця Мокра). Навколо замку був земляний вал з частоколом та двома баштами, а також, глибокий рів з водою. В'їзди в місто з боку Снятина на Обертина перекривали звідні мости.
На новому місці було відбудовано домініканський монастир. Основні його споруди знаходились там, де сьогодні стоїть церква святого Михайла. На