Середньовічна Ринкова площа в Коломиї суттєво відрізнялася від теперішньої. За писемними свідченнями це була велика незабудована прямокутна площа з ратушею посередині. В 1865 р. пожежа знищила давню ратушу (з усім магістратським архівом) і велику частину навколишніх будинків. Тому в 1877 р. на розі площі звели нову ратушу, а посеред ринку «місто збудувало блок домів для погорільців». З того часу в Коломиї почали з'являтися муровані кам'яниці, поступово витісняючи старі дерев'яні будівлі.

Найважливішим заняттям коломийських міщан з найдавніших часів було добування солі з соляних «вікон» в передгірних селах поблизу Коломиї. У 1565 р. в місті було 50 зваричів солі. Особливе місце займала торгівля сіллю.

Коломия стояла на основному торговому шляху з Польщі, Німеччини через Галич на Волощину і Дунай. Через місто йшов шлях на Київ, Угорщину і Чехію. Таким чином розвиток Коломиї в першу чергу залежав від торгового транзиту. Це особливо замітно, скажімо, на кількості пекарів. Якщо взяти до уваги, що торговельні валки, які проїжджали через місто, могли мати й до триста возів, то стає зрозумілим, чому наприклад у Коломиї в 1565 р. було 150 пекарів, тоді як в Белзі — тільки 34, Холмі— 52, Львові— 53, Кам'янці— 63. На той час в місті було 8 різницьких яток, де забивали худобу (в Снятині було 6), 2 солодовні, 2 бровари, 2 млини. В Коломиї добре дбали і про бджолярство — місто мало 57 пнів, тоді як в Снятині було 20, а в Галичі — 21.

Велике значення надавалося торгівлі. Місто мало особливі привілеї, які забороняли купцям під загрозою втрати товару торгувати по селах, а виключно тільки в Коломиї. Крім того, купцям категорично забороняли обминати, Коломию. Подібні привілеї були на торгівлю сіллю, а також на право користування на ярмарку тільки коломийською вагою.

Будівництво нового замку, оборонних споруд міста лягало на плечі коломиян важким тягарем. Перша половина XVII ст. пішла на відбудову міста та заліковування ран.

І хоч татарські орди рідше з'являлись під стінами міського замку, а загроза турецької навали була меншою, коломийські міщани постійно відчували тягар податків, несправедливостей з боку старости і війта, польської шляхти і магнатів, різних орендарів і лихварів. Особливо обурювали збройні наскоки сусідніх магнатів, які захоплювали худобу, грабували господарство, калічили людей. Це викликало стихійні протести і навіть збройні виступи.

Після побудови нового оборонного замку Коломия вже могла захищатися від татарських нападів. В 1648 р., коли повстанські загони Семена Височана діяли на Прикарпатті, якраз за стінами Коломийського замку знайшла притулок польська шляхта з навколишніх містечок.

В другій половині XVII ст. у селах Коломийського повіту, особливо в його гірській частині посилився опришківський рух. Особливого страху наганяв на польську шляхту Олекса Довбуш. Місто не раз ставало свідком суду та прилюдної розправи над опришками.

В 1772 р. після першого поділу Польщі, покутські землі разом з Коломиєю відійшли до Австрії. Ця подія позначилася на житті міста: від Коломиї відійшли села, податки з яких вона використовувала на свої власні потреби. За новим адміністративним поділом 1781 р. Коломия була включена до Станіславської округи і частково втратила свої колишні функції повітового центру. До чотирьохсотлітньої полонізації краю додався новий, австро-німецький вплив, і на околицях міста, як гриби після дощу, стали виникати в Коломиї німецькі колонії. Протягом XIX ст. уряд будує в Коломиї 6 військових казарм, та 3 порохові склади. В місті концентрується велика кількість війська, створюється до 70 карних загонів для боротьби з опришками. В 1811 р. створюється Коломийська округа, межі якої і колишнього повіту практично співпадали.

Економіка міста на той час була нерозвиненою, природні ресурси майже не використовувались. Основними галузями були млинарство, ґуральництво, винокурство, а також гон­чарство. В другій половині XIX ст. з розвитком нових економічних відносин в Коломиї відкриваються приватні майстерні, цехи, малі підприємства, заохочується вкладання коштів у спільні акціонерні заклади, крамниці, склади, магазини. Згодом це дало можливість місту вийти з кризового стану.

Новий етап у розвитку Коломиї почався після вступу в дію у 1866 р. залізниці Львів— Чернівці, а в 1876 р. Львів — Бухарест. В Слободі Рунгурській знайшли нафту, а в Мишині, Стовпчатові і Джурові — буре вугілля. У 1885 р. в напрямку Печеніжина, Слободи та Шепарівців проклали залізничну вітку. З побудовою залізничних шляхів у Коломиї та навколишніх селах побільшало дрібних підприємств, цехів, майстерень, зросло лісопильне та цегельне виробництво, нових висот досягла торгівля.

В тридцятих роках XIX ст. серед прогресивної частини коломийської інтелігенції твердо сформувалася думка про нагальну потребу відродження української мови, народних традицій, звичаїв, культури. Цьому особливо сприяли погляди М. Шашкевича, Я. Головацького та І. Вагилевича, творців виданої у 1837 р. збірки «Русалка Дністровая», ідеї якої знаходили в Коломиї найпалкіших прихильників і однодумців. Той період заклав основи культурно-мистецьких традицій в Коломиї, започаткував зародження театру і читалень. Тоді ж вперше на засіданні окружної Руської ради Микола Верещинський говорив про необхідність відкрити гімназію.

В 1860 р. в місті була відкрита друкарня М. Білоуса, в 1865 р. стала виходити перша газета «Голос народний», а в 1867 р. започатковане книговидання. Після довгого домагання в 1861 р. відкрили гімназію, в 1876 р. —