Початок XX століття знаменував вагомий поштовх до національного відродження. В місті будують Народний Дім, з 1902 р. проводяться Січові свята, створюється мережа музичних і культурно-мистецьких товариств, в травні 1914 р. відкривають пам'ятник Т. Шевченкові. Але починається перша світова війна і місто направляє сотні своїх добро­вольців до лав січових стрільців.

15 вересня 1914 р. в Коломию вступили російські війська. На околицях міста точилися бої, і воно тричі переходило з рук в руки противників, чим ще більше ускладнювалось життя коломиян. Під час перебування царських військ був зруйнований пам'ятник Т. Шевченкові, заборонено видання українських газет, журналів, книг, закрито українські книгарні, бібліотеки, припинено діяльність товариства «Просвіта», навчання українською мовою в школах, зазнала утисків греко-католицька церква...

1 листопада 1918 р. у Львові було проголошено Західно-Українську Народну Республіку. В ніч на 1 листопада військовий комітет перебрав владу і в Коломиї.

Але польські війська розпочали проти молодої республіки війну. 15 грудня 1918 р. місто урочисто провело на фронт 3-й Коломийський курінь. Сотні коломиян пішли добро­вольцями в Українську Галицьку армію. 15 травня 1919 р. більш як 100-тисячна польська армія прорвала український фронт, 24 травня в Коломию увірвались румуни, а 16 липня Українська Галицька армія змушена була перейти річку Збруч. Над Галичиною знову на 20 років навис тягар окупації. Коломию заполонили іноземці, їм належав весь економічний потенціал, вся адміністративна та судова влада, а також більшість житлового фонду в центрі міста. Українське населення змушене було тулитись на околицях.

Після 1939 р. в житті західних українців відбулись докорінні соціальні зміни. Однак позначився і сталінський тоталітаризм: арешти, конфіскація майна, заборона культурно-мистецьких та господарських товариств, творчих спілок. Під час фашистської окупації місто знемагало від постійних облав та розстрілів, єврейське населення було знищене, спалена третина Коломиї. 28 березня 1944 р. радянські війська визволили Коломию.

Місто піднімалося з руїни, поверталося до життя. З висоти сьогоднішніх років добре видно не лише значне зростання економічно-культурного потенціалу Коломиї у повоєнні часи. Далися взнаки також недоліки властиві адміністративно-командній системі. Значну частину місцевої інтелігенції арештували, а сім'ї вивезли в Сибір. Розформували приватні і громадські бібліотеки. На паперовій фабриці щоденно перемелювали найцінніші книги, документи, історичні фотографії, архівні збірки. Потерпіли римо-католицькі священики. Були зруйновані і перебудовані храми.

З історії міста, як і з історії краю, були викреслені цілі сторінки, сотні прізвищ видатних діячів культури Коломиї були зганьблені, а їхні твори піддані забуттю.

Економічна структура міста будувалась за єдиною системою повної і всебічної залежності від центру та сотень підприємствсу-міжників. Це накладало певний відбиток на господарський розвиток. Коломия поступово змінювала своє колишнє обличчя. Поряд з легковою, харчовою й деревообробною промисловістю в місті з'явилися такі провідні галузі як машинобудівна, металообробна та будівельна.

На базі колишніх дрібних майстерень виросли нові підприємства, продукція яких стала відомою за межами країни. Це навантажувачі заводу «Коломиясільмаш», обладнання для шкільних лабораторій деревообробного заводу, кабельні вироби металозаводу. Замітно зросли можливості і колишніх цеголень, докорінно модифікованих та об'єднаних в єдине Заводоуправління будматеріалів. З'явилися корпуси нових заводів і фабрик, зросли потужності будівельних і транспортних організацій. Далеко за межами міста відома продукція гардинної, щетиннощіткової та паперової фабрик.

Тепер у місті і районі працює понад 60 промислових, будівельних, транспортних та торговельних підприємств, на яких трудиться майже 30 тисяч робітників і службовців. З недавнього часу в місті розпочали свою діяльність Понад 70 кооперативів і малих підприємств.

У Коломийському районі працює 23 колгоспи і 2 радгоспи, низка промислових та сільськогосподарських підприємств, серед них агрофірми «Прут», «Карпати», «Тиса».

Сьогоднішня Коломия значно виросла і розширилась. З'явились нові вулиці, забудувались колишні пустирі. Великі житлові масиви багатоповерхових будов з'явилися на вулицях Леонтовича, Лисенка, Гетьмана Мазепи, Богуна, Костомарова.

У Коломиї функціонує 10 медичних лікувальних закладів, близько 40 фельдшерських пунктів, де працює понад 470 лікарів і 1120 середніх медпрацівників.

У місті відновлена гуманітарна гімназія, працює 11 середніх і восьмирічних шкіл, технічний ліцей, 2 профтехучилища, а також З середніх спеціальних учбових заклади. Для маленьких коломиян відкрито понад 20 дошкільних закладів, а також художня школа, дві музичні та дві спортивні школи.

В 1990 р.— через 27 років — знову відновлено професійний театр. Місту повернено Народний дім (колишню Касу шадничу). В місті працюють Музей народного мистецтва Гуцульщини, 7 бібліотек, 3 кінотеатри, готуються до відкриття картинна галерея і музей писанки, йде кропітка робота над створенням музею історії Коломиї. Великою попу­лярністю користуються лауреат міжнародних конкурсів танцювальний колектив «Покуття», хорові колективи медичних працівників, викладачів педучилища та «Боян».

В останні роки у місті виникли нові громадські формування. Першим було створено в липні 1988 р. товариство «Поступ». Після нього в травні 1989 р.— Товариство української мови ім. Т. Шевченка, а в жовтні 1989 р.— Народний Рух. Об'єднавшись на спільній платформі боротьби за незалежну суверенну Україну, демократичні сили на виборах до міської Ради 4 березня 1990 р. здобули перемогу.

Сьогодні Коломия існує і розвивається в незалежній країні і я щиро вірю, що в майбутньому вона стане найрозвинутішим і наймальовничішим містом в Україні.