Музична культура Київської Русі

ТЕАТРАЛЬНО-ДЕКОРАЦІЙНЕ МИСТЕЦТВО

У період відбудови на Україні виникли нові театри (Театр

ім. Г.Михайличенка, «Березіль», Державний український драматичний театр ім. М.Заньковецької та інші), з'явилися визначні твори української й російської драматургії («Містерія-буф» В. Маяковського, «97»

М. Куліша, «Любов Ярова» К. Треньова, «Республіка на колесах»

Я. Мамонтова, «Диктатура» І. Микитенка та інші), які відіграли велику роль у становленні українського радянського театру й стимулювали розвиток театрально-декораційного мистецтва.

Нові теми, ідеї, образи, що їх несла радянська драматургія, відображаючи героїчні події громадянської війни і будні соціалістичного будівництва, викликали до життя нові засоби та прийоми художнього оформлення театральних вистав.

Поряд із сучасними п'єсами театри і далі ставили твори класичної української, російської та зарубіжної драматургії. Режисери й художники, серед яких були майстри старшого покоління і молодь, намагалися по-новому розв'язати, надати нового «революційного» звучання класичним творам і це часто призводило до суб'єктивізму в оформленні вистав, давало простір усіляким формалістичним пошукам.

У театральних декораціях з'явилися елементи примітивізму, футуризму, кубізму, конструктивізму тощо. Найбільшого поширення в українському театрально-декораційному мистецтві дістав конструктивізм. Під виглядом боротьби з ілюзійним живописом на сцені замість декорацій з'являлися риштування, станки, драбини, які робилися з натуральних матеріалів — дерева, заліза, бетону, фанери, мішковини. Іноді в оформлення сцени вводили пофарбовані площини з різною фактурою, додаючи для цього до фарби пісок, тирсу, крупу, тощо.

Пейзажі замінювали фрагментами конструкцій, освітлюючи їх кольоровими прожекторами. Часто механізація сцени перетворювалася на самоціль, а діяльність художника зводилася до завдань інженера-архітектора. Конструктивістське оформлення лишалося байдужим до місця дії, епохи, стилю й жанру п'єси. Відповідно до декорацій художники змінювали й костюми, вводячи так званий «виробничий одяг».

Одним з найхарактерніших представників цього напряму був відомий український художник театру В. Меллер. Його декорації і костюми до вистави «Мазепа» Ю. Словацького в Першому державному драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка в 1921 році, як уже згадувалося вище, були конструктивістськими. Все мало умовний характер і було викликом старому оформленню сцени.

Набагато виразніше творча індивідуальність Меллера виявилася в театрі «Березіль», де він працював у співдружності з видатним актором і режисером Лесем Курбасом. У розв'язанні вистави Курбас перебільшував роль постановочних засобів і вимагав від художника об'ємних динамічних декорацій. Відповідно до цих вимог і будувалися різні конструкції, їм надавалася ігрова функція, плакатно вирішувався образ вистави.