та мистецтва особливо нестерпним було некомпетентне втручання номенклатурного чиновництва. Літературне життя Полтави характеризувалося встановленням щонайпильнішого контролю над творчістю письменників. Справжнім центром національної музичної культури Полтави став музичний технікум (нині училище), який у 1928 – 1933 роках очолював відомий деригент і композитор Ф.М. Попадич. В першій поовині 30-х років Полтава не мала свого стаціонарного театру. Тільки в травні 1936 року в місті створили український театр музичної драми ім. М. В. Гоголя. Художників міста в 1927 – 1930 роках об’єднувала Полтавська філія Асоціації художників Червоної України.
У 30-ті роки життя полтавців, як і всього народу, залишалось соціально незахищеним. Під час масових сталінських репресій будинок колишнього земського банку по вулиці Жовтневій перетворився у найжахливіше місце у Полтаві. Тут у приміщенні обласного управління НКВС слідчі жорстоко катували невинних громадян. Пік кривавої вакханалії припадає на другу половину 1937-го – першу половину 1938 року. Тоді на території області було заарештовано 12469 чоловік. Чоловіки і жінки… Українці, росіяни, євреї… Молодь і люди похилого віку… Всі вони були рохчавлені бездушною репресивною машиною тоталітаризму.
Тридцяті роки… Полтава стала одним з культурних, індустріальних центрів України. Разом з тим остаточне утвердження адміністративно-командної системи не дозволяло належним чином матеріально стимулювати виробничу діяльність людей, що вело до низької продуктивності праці і в кінцевому підсумку до неефиктивної економіки в цілому. А сталінський політичний режим, режим тоталітаризму, закріпив правову і соціальну незахищеність громадян, відібрав життя в тисяч полтавців.
“ПОЛТВА. Історичний нарис.”
1999рік.