М. Костомаров у своїй праці «Богдан Хмельницький» наводить далі текст листа Бута-Павлюка: «Зізнайтесь, коли гармата наша стояла на волостях, то і виписи були часті, з шляхетських маєтків виганяли чи підкоряли панській юрисдикції наших товаришів і вдов козацьких, а трохи який-небудь козацький товариш провиниться, пани, уряди зводять напраслину на ціле військо перед коронним гетьманом, а коронний гетьман перед його величністю... Мертвого назад з могили не носять, краще б, щоб усі реєстровики прибули до них на Запорожжя з рештою гармат... Але, боронь вас Боже, коли ви захочете бути нашими ворогами і разом з жовнірами піднімете руки на дружин і дітей наших і наше майно: ваші жінки, діти і майно дістануться нам раніш, ніж наші вам. Але ми цього зовсім не хочемо: у вас і у нас одна рідна земля, і краще нам жити разом у братерстві».

Цей лист Павлюка і його універсали, що закликали народ йти у козацтво, сколихнули українську громадськість, багато хто втікав на Запорожжя.

А Павлюк знову і знову повторював: «Всякий, хто побажає бути козаком, не може бути примушений до підданства панам».

У цей час, десь у середині червня 1637 р., на Запорожжі відбувається козацька рада, на якій Павла Бута (Павлюка) обрано гетьманом Війська Запорозького. Обрали й нових полковників, якими стали Карпо Скидан, Селим Биховець, Григорій Лихий, Дмитро Гуня, Філоненко, Сачка. Серед знову обраних були такі козацькі ватажки, як Дорош Кучковський, Роман Попович, Черняк, Сахно, Курило, Чечуга, Цехриня, Каїрський та ін. Дехто з них згодом увійшли в нашу історію як герої. Був обраний також військовий писар Стефан Добринський.

Все це переконало польську адміністрацію в тому, що Січ серйозно готується до війни, і вона намагається вжити своїх заходів. Розробляється проект приборкання козаків. Виділяються навіть гроші на підкуп реєстрової старшини.

У першій половині 1637 р. в Черкасах скликається козацька рада, на якій реєстрове козацтво мало прийняти рішення про спільні дії з жовнірами проти повстанців. Дізнавшись про раду, Бут направив на неї своїх посланців Корнія Кудрю та Івана Стефановича. Тоді ж він звернувся з листом і до гетьмана реєстру Василя Томиленка, закликаючи його, щоб «козаки склали одну компанію, одне військо... прибувайте до нас охоче і одностайно».

Очевидно, поділяючи плани Павла Бута, Томиленко також почав готуватися до майбутньої війни. 15 червня він пише переяславському полковникові Саві Кононовичу листа, в якому наказує «гетьманською владою і іменем всього Війська Запорозького... запасатися провіантом й іншимі речами і у всьому бути готовими до війни...».

Сава Кононович сповістив про цей лист козацьку старшину, котра не підтримувала Бута-Павлюка. Негайно скликали раду, яка скинула Томиленка з посади гетьмана і «дала старшинство переяславському полковникові Саві Кононовичу, родом великоросу, відданому панським видам. Разом з Томиленком усунули ненадійних старшин і замістили їх іншими людьми...».

Костомаров свідчить, що залишився непереобраним лише генеральний писар Федір Онушкевич, який начебто і затіяв усю цю інтригу.

Наприкінці липня 1637.р. селянсько-козацьке військо на чолі з Бутом-Павлюком виступило із Запорожжя.

Рухались правим берегом Дніпра. План Павла Бута попервах зводився до того, щоб дістатися Східної України, розгромити вірних польському урядові старшин і реєстровців раніше, ніж сюди прибудуть коронні війська. Це дало змогу закріпитися й почати діяльність по залученню нових повстанців, підготуватися до майбутніх боїв. І це вдалося. Поки Конецпольський у Барі на Поділлі лагодив свої війська, вів з королем листування, переконуючи його у небезпеці, котру несуть із собою Бут-Павлюк та повстале селянство, ті вже у перших числах серпня були у Крилові — на кордоні із Запорозькою Січчю неподалік Чигирина.

Тут Павло Бут вирішив зупинитися й оцінити обстановку. Насамперед необхідно було обезглавити реєстрове козацтво. З цією метою він направив у Переяслав, де знаходилася гетьманська канцелярія й сам Кононович, двохтисячний загін на чолі з досвідченими полковниками Карпом Скиданом та Семеном Биховцем. У листі, надісланому з ними 12 серпня 1637 р., Бут писав: «Павло Михнович Бут, гетьман з військом Й. К. М. Запорозьким. Пану атаману переяславському і всьому товариству, черні, т. є. поспольству і всій братії нашій назавжди бажаємо від Бога доброго здоров'я. Милостиво оголошую своїм вірним і благоприхильним товаришам, що я з дозволу і за наказом війська, незважаючи на великі утруднення військові, посилаю до вас у Переяслав двох полковників: пана Карпа Павловича Скидана і пана Семена Биховця, а з ними війська Й. К. М. Запорозького кілька тисяч. Про що Ваші Милості, як вірні товариші наші, не турбуйтеся, але пожалійте себе і приставайте до цих полковників, і що ж стосується тих зрадників війську, скільки б їх не виявилося у вас, яким давалися обіди, вечері і банкети у п. Жолкевського і які за то видали йому наших товаришів, так що багатьом з них відрізали вуха, а самих відправили в Гадяч будувати вали, — цих зрадників не забороняйте ловити і препроводжувати до військової гармати, де вони мають дати необхідні пояснення...» Далі в листі йшлося про те, що реєстровці мають якнайшвидше пристати до повстанців. Це був наказ. І не одного з реєстровиків він змусив замислитися, на чиєму боці бути. Швидкоплинність і щасливий для повсталого козацтва розвиток подій певною мірою спричинилися до того, що реєстровики таки прислухалися до листа. Симеон Окольський, домініканський монах,