про нерівномірність історичного розвитку неолітичного суспільства, що пов'язано з природним оточенням та історичною ситуацією в ті чи інші часи. На півночі сприятливі умови в епоху неоліту зумовлювали подальший розвиток традиційних форм присвоюючого господарювання. А на півдні, в степовій зоні, вже в пізньому мезоліті стало бракувати дичини, що було однією з причин переходу людства до відтворюючого господарювання — скотарства та землеробства (землю почали обробляти за допомогою мотик з рогу й кістки). Перехід племен в епоху неоліту до відтворюючих форм господарювання був важливим етапом в історії людства в цілому й тогочасного населення України зокрема. Іноді цей процес називають неолітичною революцією. Справді, в галузі давньої економіки це був своєрідний революційний переворот, котрий розтягся на значний відтинок часу та збігався з темпами соціально-економічного й культурного розвитку тієї епохи.
Одним із важливих досягнень стає виготовлення глиняного посуду. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, котрий створила людина. Як вважають дослідники, глиняний посуд виник шляхом обмазування сирою глиною посуду, сплетеного із лози. Такий посуд випадково потрапляв у вогонь, дерев'яна частина вигорала, а глина обпалювалася, ставала досить твердою та водонепроникною. Посуд швидко набув популярності й використовувався для різних цілей — приготування їжі, зберігання сипучих продуктів тощо. Його форми та орнамент на різних територіях мали свої особливості. По таких масових знахідках археологи визначають ареали проживання окремих людських спільнот (на землях України виділено понад 10 неолітичних археологічних культур).
Епоха неоліту в цілому належить до первіснообщинної формації стародавнього суспільства, в котрій, як порівняти з попередніми періодами, відбуваються лише певні соціальні зміни. Це племінний лад, економічною та соціальною основою якого був матріархат. Колективні могили, брак поховань, що виділялися б багатим інвентарем чи особливостями ритуалу, свідчать про соціальну рівність серед тогочасних людей. Лише поява кам'яних булав в окремих похованнях (Маріуполь, Микільське), котрі, мабуть, мали значення символів влади й підпорядкування, вказує на зародження інститутів родової влади.
За характером матеріальної культури та основних видів занять неолітичні культури України розподіляються на дві зони: землеробсько-скотарську й мисливсько-рибальську.
Характерною ознакою культур землеробсько-скотарської зони є переважання плоскодонної кераміки (рідко — круглодонної), прикрашеної здебільшого лінійним, у тому числі спірально-мандровим, орнаментом. Тут з'являється розписний посуд, використовуються шліфовані кам'яні сокири, складається специфічний поховальний обряд (покладення померлого в скорченому вигляді на боці разом із керамічними виробами). Носіями культур цієї зони були племена середземноморського типу.
Потрібно зазначити, що й носії археологічних культур Полісся зробили перші кроки до відтворюючих форм господарювання, хоча переважали традиційні заняття. На відміну од вищезгаданих, для культур мисливців і рибалок типовою є наявність гостродонної кераміки, прикрашеної переважно штампованим орнаментом (ямки, гребінцеві вдавлення). Серед крем'яних виробів важливе місце посідали сокири, здебільшого нешліфовані. Тут домінує обряд поховання померлого витягнуто, на спині, без кераміки. Носіями цих культур були переважно племена пізніх кроманьйонців.
Епоха міді — бронзи. Трипільська культура
Іанні форми відтворюючого господарювання, що зародились у згадану вище епоху, набули подальшого розвитку в перехідний період від кам'яного віку до епохи бронзи — в так званому «мідному» віці, або ж енеоліті (ІУ-ІІІ тис. до Н.Х.). В цей час людство оволоділо першим металом — міддю, знайомство з яким відбулося ще раніше в Близькосхідному регіоні (У-ІУ тис. до Н.Х.).
Важливим досягненням тих часів було зростання продуктивності праці, виникнення передумов для регулярного обміну й появи майнового розшарування суспільства, тобто початку розкладу первіснообщинного ладу. Тоді ж намічається перехід від мотичного до ранніх форм орного землеробства. Зі збільшенням кількості тварин у стаді коня пристосовують для верхової їзди. А зміни у виробничій діяльності й розвиток ідеологічних уявлень зумовили зміни й у комплексі вірувань. Це знайшло відображення в монументальній скульптурі, в орнаменті та поховальному обряді.
Найбільш ранніми суспільними утвореннями на території України, що вступили в нову епоху, були землеробсько-скотарські племена Трипільської культури та культури Гумельниця. Обидві вони сформувалися на основі культури Боян і, можливо, інших неолітичних культур Балкано-Нижньодунайського регіону. Пізніше з'являється ще ряд культур землеробсько-скотарського напряму, пам'ятки яких відомі також і на захід від сучасних кордонів України (кулястих амфор, воронковидних посудин тощо).
Але все ж таки найяскравішою серед них була Трипільська (за назвою поселення поблизу с.Трипілля на Київщині, дослідженого В.Хвой-кою). Поширена на території від південно-східного Прикарпаття до Дніпра, ця культура розвивалася протягом ІУ-ІІІ тис. до Н.Х. Вона є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільська культура була складовою частиною великої трипільсько-кукутенської спільноти, що посідала переважно територію лісостепової смуги Правобережної України, Молдови та Румуни.
Особливості Трипільської культури та її місце в європейському енеоліті визначаються, на думку І.Чернікова, по-перше, величезною територією поширення (близько 190 тис. кмг). Вражають швидкі темпи освоєння трипільськими племенами нових територій — на ранньому етапі освоєна площа становила близько 50 тис. км2, на середньому —150 тис. км2. Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення.
По-друге, трипільські племена характеризуються довготривалим періодом поступового розвитку — протягом 1500-2000 років — без значних змін в основних рисах культури.
По-третє, за своїм походженням Трипільська культура хоч і була пов'язана з Балкано-Нижньодунайським регіоном, але в процесі поширення на нові східні території включала в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур. При цьому вплив південно-західного населення був неодноразовий, а розвиток більш-менш відокремлених общин приводив до виділення своєрідних локальних груп, що мали різну долю.
По-четверте, Трипільська
