Масове переселення сарматських племен на територію Північного Причорномор'я починається з кінця II ст. до Н.Х. На рубежі нашої ери вони цілком освоюють степи між Доном і Дніпром, іноді проникаючи аж до Південного Бугу та Дунаю. В середині І ст. н.е. вони намагаються розселитися ще далі на захід. У сарматському оточенні виявляються пізньоскіфські городища Нижнього Дніпра, Криму, античні поліси — Ольвія, Тіра, Ніконій, Боспорське царство. Постійні набіги та вимоги сарматів сплачувати їм данину зумовили переселення на нові території ранньослов'янського зарубинецького населення Середнього Подніпров'я.

Найбільшого розквіту сарматське суспільство досягло в І ст. н.е. Поступово бідніші прошарки кочового населення осідали в Північно-Західному Причорномор'ї. І вже в III ст. н.е. якась їх частина ввійшла до Черняхівської культури.

Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від докласових відносин, а господарство в цілому мало риси його попередників. У військовій справі сармати відрізнялись од скіфів. Римський історик Таціт писав, що «коли вони з'являються кінними загонами, ніякий інший стрій їм не може чинити опору». В бою вони користувалися арканами; довшими, ніж у скіфів, мечами й списами.

Античні міста Північного Причорномор'я і авньогрецькі міста й неукріплені поселення на північних берегах Понта Евксінського та Меотіди (Чорного й Азовського морів) виникли на завершальному етапі «великої грецької колонізації». Освоєння цього регіону розпочалося в середині VII ст. до Н.Х., коли були засновані Істрія в Подунав'ї та Борисфен на сучасному острові Березань поблизу Очакова. Згодом тут формуються три основні центри: Ольвія на Дніпровсько-Бузькому лимані, Боспор Кіммерійський із головним осередком у Пантікапеї (сучасна Керч) та Херсонес (околиці сучасного Севастополя). Розселення вихідців із різних місць, передовсім із Мілета, який, за висловом Плінія Старшого, був «родоначальником більш як дев'яноста міст», зумовлювалося розвитком торгівлі, пошуками нових джерел сировини (зокрема, металу), воєнно-політичними конфліктами. Сам процес заселення нових територій відбувався як шляхом цілеспрямованої колонізації, так і стихійно.

Античні рабовласницькі держави на території Північного Причорномор'я існували протягом майже 1 тис. років. Як вони виникали? Спочатку створювалися невеликі торговельні пункти, що називалися емпоріями. Тут були склади товарів, якими греки обмінювалися з місцевим населенням. Для забезпечення оборони такі факторії засновувалися на берегах морів чи річок або ж навіть на островах. Згодом вони розростались у великі населені пункти, довкола яких зводилися укріплення. Поступово з'являлися виселки й створювалася сільськогосподарська округа — хора. Місто-поліс набувало характерних для античного світу рис. У товарообміні з греками були зацікавлені й місцеві жителі. Збуваючи надлишки хліба, продуктів скотарства та рабів-полонених, вони отримували вино, предмети розкоші, ремісничі вироби тощо.

Прикладом грецького міста-поліса є Ольвія, залишки якої збереглися на березі лиману біля сучасного с. Парутино Миколаївської обл. Засноване в VI ст. до Н.Х., воно було в останні століття своєї історії під протекторатом Риму. Незатоплена частина (33 га) складалася з кількох районів (Верхнє, Терасне й Нижнє міста), що з'єднувалися широкими кам'яними східцями та похилою вулицею. Природний захист (глибокі балки) доповнювався потужною стіною завтовшки близько 4 м.

Захисні мури ольвійської цитаделі з боку лиману. Березань. VI ст. до НХ.

Верхня частина міста була основною. Тут розміщувалися громадські споруди, священний гай, скарбниця, проходила головна поздовжня вулиця. У Нижньому місті, поблизу гавані, стояли переважно господарські та ремісничі комплекси, зокрема, рибний ринок. Розміщувався ближче до води й театр. Планування Ольвії було переважно прямолінійним. У часи розквіту (кінець

Центральна частина Ольвії. Реконструкція Скрижицького IV ст. до Н.Х.) площа міста сягала максимальних розмірів (55 га), а кількість жителів — 15-20 тис. чоловік. Поблизу укріплень було відкрите поселення та міський некрополь.

Пізніше, в римську епоху, гарнізони направлених з Апенінського півострова легіонерів розміщувались у місцевих античних поселеннях, і тільки іноді для них створювалися спеціальні табори. Одним із них був Харакс на мисі Ай-Тодор у Криму. Городище було недоступним з боку моря, а з суші мис укріплювала стіна завширшки 2,2-2,4 м, на яку пішли старі оборонні конструкції місцевих таврів. У різний час тут перебували солдати І Італійського, XI Клавдієвого легіонів та інших військових підрозділів.

Тут, як і в метрополії, соціально-економічні відносини грунтувалися на законах рабовласницької формації. За устроєм північнопричорно-морські держави були різними: демократичні (Ольвія, Херсонес) чи аристократичні (Пантікапей до утворення Боспорського царства) республіки або ж монархії (Боспорське царство). Влада належала рабовласникам, хоча в певних акціях брало участь усе вільне населення. Раби ж були позбавлені будь-яких прав. До громади також належали жінки.

На першому етапі свого існування (VII-! ст. до Н.Х.) міста-держави були незалежними утвореннями, а на другому (І ст. до Н.Х.-ІІІ ст. н.е.) підкорялися Риму. Занепад їх унаслідок загальної кризи рабовласницької формації, виведення римських гарнізонів та наступу варварських племен, що входили до складу готського військового союзу, припадає на рубіж ІІІ-У ст. н.е.

Греки Північного Причорномор'я, крім вирощування зерна (на Боспорі та в Ольвії), займалися виноградарством. Значну роль відігравали в них скотарство, рибний промисел. Високого рівня досягло ремісниче виробництво: металообробка, ткацтво, вичинка шкіри, виготовлення виробів зі

Фрагмент кубка із зображенням воїна. Березань. VI ст. до Н.Х. скла, різноманітної кераміки — амфор, покритого чорним та червоним лаком, фарбами різних кольорів посуду. Швидкими темпами розвивалася торгівля, для потреб якої греки карбували власну монету. Для місцевої знаті виготовлялися найвишуканіші ювелірні вироби, з місцевим людом вівся