Духовна культура жителів давньогрецьких колоній зазнавала постійних взаємовпливів усього античного світу. На перших етапах існування міст-полісів у Північне Причорномор'я просто були перенесені всі досягнення культури метрополії. Однак у процесі розвитку північнопонтійських міст виникали й посилювалися місцеві особливості, що зумовлювалося їхнім географічним положенням, соціально-політичним устроєм, етнічним середовищем, з яким вони взаємодіяли. Культура міст-держав Північного Причорномор'я — Боспору, Ольвії, Тіри, Херсонесу — не була однорідною.

У колоніях від самого їх створення була широко розвинута письменність, а грецька мова залишалася офіційною мовою аж до загибелі багатьох

Ворота Херсонеса. VІ-Ш ст. до Н.Х. північнопонтійських держав. В Ольвії, зокрема, майже не знайдено латинських написів, більше їх серед матеріалів кримських пам'яток. Велика увага приділялась освіті, фізичному вихованню (п'ятиборство, стрільба з лука, біг тощо). Розвивались історія та філософія, медицина. Значну роль у культурному житті поселенців відігравали театр, музика, література, мистецтво (монументальний живопис, мозаїка, вазопис, скульптура, коропластика — виробництво теракотових статуеток — та пам'ятки прикладного мистецтва).

Релігія також була грецькою, в своїй основі політеїстичною, тобто заснованою на поклонінні багатьом божествам. Природа здавалася давнім грекам живою, населеною надзвичайними істотами. В історії розвитку релігійних уявлень у причорноморського населення умовно можна виділити два значні періоди. Для першого (VI-! ст. до Н.Х.) характерний в основному грецький пантеон божеств із синкретизацією окремих культів, що посилилися в елліністичний час (у другій половині IV-! ст. до Н.Х.). Особливо популярним було вшанування Аполлона, Артеміди, Зевса, Афродіти, Діоніса-Вакха. Велике значення мало й шанування героїв — Ахілла та Геракла.

У другому періоді (І-ІУ ст. н.е.) відбуваються значні зміни: в релігію вищезгаданих осередків проникають і поширюються культи негрецького походження (Кібела, Мітра, Ізіда та ін.), впроваджується культ римських імператорів, посилюється роль локальних культів, синкретизація й абстрагізація окремих божеств. І вже наприкінці цього періоду з'являються перші паростки християнства. Відправлення культів здійснювалось як у громадських місцях, так і вдома.

Взаємовпливи античних північнопричорно-морських міст-держав зумовлювали прискорення розпаду родоплемінних відносин у скіфів, сарматів, інших груп населення цього регіону сучасної України. Завдяки давньогрецьким переселенцям місцеві жителі знайомилися з передовим для тих часів грецьким і римським культурним надбанням, що, в свою чергу, привело не тільки до виникнення тут своєрідного варіанта культури, а й сприяло подальшому розквіту власних стародавніх народів Північного Причорномор'я. Греки й римляни принесли сюди свої технічні досягнення, високу майстерність, особливо в галузях архітектури, ремесел, мистецтва тощо.

Населення України в 1 тис. н.е. в Криму тими часами з'являється Візантія, котра стала спадкоємицею Римської Умперії. їй удалося втримати тут свої позиції до середини VII ст. н.е. По цьому тут більш активними стали хозари, які включили ці землі до складу свого каганату. В період раннього середньовіччя Крим населяли, крім місцевих таврів, ще й тюркути, болгари, готи та представники інших народів. Кочовики мешкали в степовій частині півострова, а родючі гірські долини та прибережні території займали землероби.

В У-УІ ст. посилився тиск на візантійські володіння варварських племен, що змусило Константинополь посилити свої оборонні споруди. Насамперед укріплювалися старі міські центри. Але потребували захисту й значні території передгірського та гірського Криму, де проживали піддані імперії або її союзники-федерати.

Вже в часи правління імператора Юстиніана І (527-565) в південно-західній частині півострова була зведена система так званих «довгих» стін, які закривали проходи в гірські долини, заселені гото-аланами. Це позбавляло кочовиків можливості нападати зненацька. Трохи пізніше поряд зі стінами з'являються нові фортеці, де перебували військові гарнізони та в разі небезпеки знаходило притулок мирне населення. Тож, навіть прорвавшись через «довгі» стіни, ворог не завжди міг узяти полон. Крім того, на узбережжі піднімається ще один укріплений порт - Сугдея (сучасний Судак).

Поряд із військовим будівництвом візантійська адміністрація здійснювала широкі акції щодо поширення християнської релігії. Формування нової релігійної ідеології таврійського населення відбувалося під значним впливом і через культурні зв'язки з Херсонесом — місцем шанування багатьох християнських святинь. Будівництво культових споруд на території фортець федератів імперії виконувалося за допомогою візантійських майстрів. Але хоч у IV ст. н.е. вже й існували на півострові дві єпархії, нова віра посіла міцні позиції тільки в другій половині 1 тис. н.е. Про це свідчить застосування аж до V ст. в Херсонесі кремації — поховального ритуалу, проти якого Церква боролась.

У VII ст. до складу Хозарського каганату потрапляє частина Східного Криму, що змусило Візантію вступити в контакти з новим сильним суперником. Відносини між ними в різний час коливалися від дружби до військового протистояння. А в VII ст. в результаті масової міграції малоазійських греків через іконоборські гоніння на землях півострова з'являється велика кількість поселень та монастирів.

Активному впливу хозар у степовій зоні України передували нові хвилі кочовиків, що, перетинаючи Надчорномор'я, рвалися по здобич за Дунай, до багатих європейських країн. У 70-х рр. IV ст. н.е. тут з'явилися гунни, що прийшли з приуральських степів. З їх добою, вважається, почалася середньовічна епоха: було покладено край існуванню рабовласницького ладу в Європі, значно змінилась її етнографічна карта.

Римський історик Амміан Марцелін, який служив у східноримській армії, так описує гуннів: «Одягаються вони в полотняні сорочки або шкури, харчуються сирим м'ясом та корінням... не мають ані постійних