Отже назва нашої землі, нашої держави і нашої тисячолітньої традиції - "Україна" - означає буквально - "земля, виділена для нас із загалу, відокремлена від решти", коротше - "наша власна земля".

Термін "Україна" дуже давній, ймовірно, давніший, ніж термін "Русь", хоча в офіційному київському літописі його вперше згадано лише у XII ст. Причиною замовчування є те, що літописець був на княжій службі, а князі з певних причин популяризували термін Русь. Колись П.Куліш писав: "по-письменськи Мала Росія, а по народному Україна". У словарі української мови Бориса Грінченка наведено таку цитату з давньої історії України: "Настав інший порядок на Вкраїні, як почали князьки-русь її оберігати, з неї собі данину брати і своєю, руською землею її називати". Реставруючи світогляд наших далеких предків маємо припустити, що в давнину слово Україна найімовірніше несло в собі таки зміст: "земля, виділена нам Богом..."

Література

1. Ковалев Г. Ф. Этнонимия славянских языков. Номинация и словообразование. — Воронеж, 1991. — С. 46.

2. Наконечний Є. Украдене ім'я: Чому русини стали. українцями. — Львів, 1998. — С. 24, 31—35.

3. Костомаров Н. И. Давно ли Малая Русь стала писаться Малороссией)? // Записки Українського наукового товариства в Києві. — К., 1928. — Т. XXVII.

4. Наконечний Є. Украдене ім'я: Чому русини стали українцями. — Львів, 1998. — С. 30—41, 75—90. Див. також: Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. — Т. І. — К., 1994. — С. 44, 248.

5. Голубенка П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. — К., 1993. — С. 129.

6. Братко-Кутинський. Феномен України. - К.: Вечірній Київ, 1996. - 304с. Сторінки 64-67