сказав: "Ці росіяни на біса хоробрі хлопці, але у них там, наверху, хтось певно здурів..."16 Нічим не можна виправдати того, що напередодні війни були демонтовані укріплення, розміщені на лінії старого державного кордону. Правда, замість них стали споруджуватися нові. але закінчити їх будівництво до початку війни не встигли. Військові склади були присунуті близько до кордону, і ворог зміг швидко їх захопити, про що йшлося вище, хоча буквально перед самим початком війни було прийняте рішення про будівництво нових, але виконати його вже не було часу. Так, наприклад, рішення про будівництво складів боєприпасів для КОВО було, затверджене лише 21 червня 1941 року17. До того ж, Сталін та його оточення підірвали оборону радянських військ цілою низкою дій, незрозумілих навіть досі. Втручанням у керування військовими операціями Сталін завдав величезної шкоди радянським воїнам.
Саме Сталін наказав на другий день війни направити на Україну у район Тернополя для допомоги командуючому Південно-Західним фронтом у керівництві військами начальника Генерального штабу Жукова. Маршала Шапошникова було послано на допомогу командуючому Західним фронтом у район Мінська, а першого заступника начальника Генерального штабу генерала Ватутіна - на Північно-Західний напрямок. Подібна практика призводила до дезорганізації керівництва військами. Величезної шкоди для Збройних Сил було завдано підозрілістю Сталіна щодо військових кадрів. На протязі лише чотирьох років, з 1937 по 1941 рр. в армії двічі скасовувалася єдиноначальність та вводився Інститут військових комісарів, що підривало дисципліну у військах і створювало невпевненість у власних діях військових командирів.
Але Сталіну потрібно було знайти винуватих у поразках на фронті, а також у тому, що величезна кількість радянських воїнів потрапила до ворожого полону. Був розстріляний командуючий Західним фронтом Д.Г. Павлов та його найближче оточення за "ганебне званню командира боягузтво, бездіяльність влади, відсутність розпорядливості, здачу противнику зброї без бою і самовільне залишення позицій". А насправді Павлов, що отримав свою останню посаду внаслідок сталінських репресій, коли мало місце багато переміщень серед командного складу, як і багато інших командирів радянської армії, не мав достатніх знань і досвіду для керівництва фронтом. Мало того, на нього та інших воєначальників переклали вину Сталіна і його оточення за непідготовленість країни до війни. На її початок війська округу мали всього 300 тонн пального, оскільки не передбачалося, що округ стане вирішальним театром дій. До того ж, як згадує заступник Павлова генерал І.Болдін, Сталін через наркома оборони Тимошенка до вечора 22 червня 1941 р. забороняв військовим відкривати вогонь по німцях. Нарком особисто зателефонував Болдіну вранці 22 червня і сказав: "Товариш Болдін, врахуйте, ніяких дій проти німців без нашого відома не розпочинайте. Ставлю до відома вас і прошу передати Павлову, що товариш Сталін забороняє відкривати артилерійський вогонь по німцях"18. А хіба Павлов чи Кирпонос були винуваті в тому, що до війни підготовка механіків-водіїв танків становила всього 5 годин практичного водіння, в той час як у вермахті - 50 годин! Тому наші танки виходили з ладу після першої - другої атаки, а німецькі - після 10-ї - 15-ї. Це теж одна ж причин того, що в згаданій вище танковій битві в перші дні війни в районі міст Луцьк-Рівне-Броди-Дубно Червона армія зазнала важких втрат.
А хіба були винні наші льотчики в тому, що їм відводилося на практичні заняття лише 9-10 годин? На нових ІЛах і ЯКах теж ніхто як слід не встиг політати. Пікіруючий бомбардувальник встигли освоїти близько 70% пілотів, а винищувач ЛАГГ - близько 20%. Причина - нестача пального, бо після початку війни СРСР з Фінляндією США ввели торгове ембарго на поставку Союзу стратегічних матеріалів.
Про ситуацію перших днів війни найкраще можуть засвідчить очевидці тих подій. Василь Павлов, заслужений льотчик-випробувач, відзначав, що "війна почалася дивно: три місяці ми були у бойовій готовності і зненацька в суботу, 21 числа, нам сказали: завтра вихідний день. Зняли бойове чергування, літаки зачохлили... Мені здається, тут була зрада. Так готуватися до початку війни - і зненацька дати вихідний день перед її початком". У результаті тільки 22 червня ворог знищив 1811 радянських літаків. З них у повітрі - 322. Цікаво, що в багатьох солдатів-прикордонників відносно дій радянського уряду були подібні висновки. Рядовий Провотар Георгій Іванович, що зустрів свій перший день війни на кордоні під Володимир-Волинським, згадував, що у ДОТах не було снарядів до гармат великого калібру і набоїв до гвинтівок. А з гармат, до яких були снаряди, вогонь вести було неможливо, оскільки ДОТи не обладнали системою вентиляції і після одного-двох пострілів з гармат приміщення укріплень заповнювалося димом, що робило неможливим перебування в них людей. І німецькі війська захопили оборонців ДОТів уже на другий день війни.
У солдатів гарнізонів цих укріплень збереглася тверда впевненість у тому, що вище командування "здало" їх фашистам. Ця впевненість збереглася і після завершення війни, оскільки до тих солдатів і офіцерів, які потрапили у полон під містом Володимир-Волинським, не було застосовано репресії після повернення їх з полону, як це було з багатьма іншими. Ті, хто потрапив у полон під цим містом і повернулися з ворожих таборів до рідних домівок, отримували урядові нагороди, в тому числі і ювілейні, після того, як називали у військкоматі місце, де їх захопили фашисти. Провотар Г.І. та його товариші вважали, що радянський уряд залишив їх у спокої, щоб
