У своєму розвитку Давньоруська держава пройшла два основних етапи. Перший етап охоплює кінець IX і Х ст. Тоді Київська Русь була ранньофеодальною державою, у межах якої відбувалося становлення феодального суспільного ладу. Тут в основному завершувався процес політичної єдності Русі, встановлювалися державні кордони, відбувалося утворення та вдосконалення апарату влади.

Наприкінці Х — першій половині XI ст. Київська Русь вступила у період свого розквіту. У другій половині XI ст. спостерігається тенденція до феодальної роздробленості, а наприкінці першої третини XII ст. Давньоруська держава вступила у другий етап свого розвитку — етап феодальної роздробленості.

До періоду феодальної роздробленості відноситься час зародження української, російської та білоруської державності.

2. Руська Правда –

ознака законності і державності первісної України

Русько-візантійські договори 907, 911, 944 і 971 pp., які свідчать про високий міжнародний авторитет Давньоруської держави, є цінним джерелом для усвідомлення історії розвитку права Київської Русі. Це міжнародно-правові акти, в яких відбиті норми візантійського та давньоруського права. Вони регулювали торговельні відносини, визначали права, якими користувалися руські купці у Візантії, торкалися також норм кримінального права, фіксували правове становище та привілеї феодалів. У них можна знайти і норми, запозичені від стародавнього усного звичаєвого права. Пізніше деякі з них потрапили у Правду Ярославичів, а потім — у Поширену редакцію Руської Правди (наприклад, про убивство господарем злочинця, котрого спіймали на місці злочину і котрий чинив опір (статті 21, 38 Кр. Пр.; ст. 40 Пр. Пр.), або тільки у Поширену редакцію (статті 90—109 — правила про спадщину, значна частина яких заснована на звичаєвому праві та своїми коріннями сягає в глубочінь століть).

У формуванні права Київської Русі певну роль відіграла судова діяльність князів, яка сприяла як трансформації старих звичаїв у норми права, так і створенню нових правових норм. Так, посилання на конкретні судові рішення можна знайти у ст. 23 Кр. Пр. Стаття 2 Пр. Пр., в якій, зокрема, говориться: "Так судив Ярослав, так вирішували і його сини", у загальній формі підкреслила велике значення судового прецеденту як джерела права Київської Русі.

Слід зазначити, що Руська Правда розкриває не тільки процес становлення права. Вона сама є визначною пам'яткою права Київської Русі, з якої починає своє існування більшість даних про його зміст. Текст Руської Правди знаходимо в літописах, а також в пізніших юридичних збірниках. До нас дійшло понад 100 їх списків, які мають відповідну класифікацію і назву. Наприклад, залежно від місцезнаходження списку він звався Сінодальним (бібліотека Сіно-да), Троїцьким (Троїце-Сергієва лавра), Академічним (бібліотека Академії наук). Назви списків Руської Правди були пов'язані також з особами, які їх знайшли (Карамзінський, Татіщевський), Список Археографічний був знайдений Археографічною комісією.

Усі списки Руської Правди залежно від їх змісту діляться на три редакції: Коротка Правда, Поширена Правда і Скорочена Правда (Ск. Пр.). Ці редакції створювалися у різні часи, і тому відбивають соціально-економічні та політичні відносини ранньофеодальної держави у динаміці. У копіях списки Руської Правди не поділені на пронумеровані статті (лише деякі з них мають назви охоронних частин документа); пізніше у науковій і навчальній літературі такий поділ був здійснений.

Давньою редакцією Руської Правди є її Коротка редакція, яка відображає соціально-економічні відносини, державну організацію і руське право періоду становлення феодального ладу. Її текстологічний аналіз дозволяє відновити фрагменти давньоруського права. Кр. Пр. поділяється на кілька частин: Правду Ярослава (статті 1—18), Правду Ярославичів (статті 19—41), Покон вірний (ст.42), Урок мостників (ст. 43). Часом появи Правди Ярослава вважають 10—30-ті pp. XI ст., а Правди Ярославичів — 50—60-ті pp. XI ст. Виникнення Кр. Пр. як єдиного збірника дослідники відносять до кінця XI або до початку XII ст.

Створення Поширеної редакції Правди пов'язується з князюванням Володимира Мономаха або його сина Мстислава. Пр. Пр. чітко поділяється на дві частини: "Суд Ярославль Володимиричь" (статті 1—52) і "Устав Володимирь Всеволодовича" (статті 53—121). Джерелами її були Кр. Пр. і статут Володимира Мономаха (про стягнення процентів і про закупи).

Третя редакція Руської Правди — Скорочена — з'явилася у другій половині XII ст. Більшість дослідників розглядають її як переробку одного із списків Пр. Пр., зумовлену потребами уже централізованої Руської держави, і датують час її складання — XV ст.

Руська Правда — найважливіша пам'ятка феодального права. Її норми закріпляли привілейоване становище феодалів та їхнього оточення, посилено захищали життя пануючого класу. Підтвердження цьому — статті про відповідальність за убивство, нанесення образи, про право на спадщину та ін. Окремі частини Руської Правди виникли в найбільш складні моменти історії Київської Русі, коли в країні загострялась класова боротьба, виливаючись у народний рух. Тому за змістом Руської Правди можна простежити, як феодальні відносини визначали характер і форми класової боротьби, а класова боротьба впливала на зміни державного устрою і еволюцію права.

Руська Правда виникла на місцевому грунті і була результатом розвитку юридичної думки в Київській Русі. Було б помилковим вважати давньоруське право збіркою норм інших держав. У той же час Русь знаходилася в оточенні інших держав і народів, що так чи інакше впливали на неї і на яких впливала вона. Є підстави вважати, що норми Руської Правди відбилися на розвитку права західних слов'ян. Руська Правда мала величезний вплив і на становлення більш пізніших пам'яток права північно-східних слов'ян, таких як, наприклад, Псковська судова грамота, Судебник 1497 p.. Судебник 1550 p. і навіть