організацію, функції якої зводилися до виконання розпоряджень партійних вождів. Швидко зростав і змінювався партійний апараті присвоюючи собі повноваження державних органів, диктуючи свою волю суспільству. Різноманітні громадські організації й добровільні товариства працювали під всебічним контролем партійних органів і органів безпеки. Функції профспілок звелися до ролі «приводних пасів» між партапаратом і робітничими колективами. Комсомол розглядався як резерв і інструмент партії, не маючи і ніякої автономії. Інші громадські організації також були Позбавлені самостійності, частина з-них - ліквідована. Так, перестали існувати товариства старих більшовиків, колишніх політкаторжан і засланців, інженер но-технічні товариства та деякі інші добровільні об'єднання. В їх складі було багато незалежно мислячих, а тому небезпечних для сталінського режиму, осіб. В обстановці згортання творчої діяльності громадських організацій насаджувалися різноманітні форми радянської роботи, яка не знаходила підтримки в масах і виконувалася «добровільно-примусовим» чином.
Антицерковна політика влади в Україні.
Традиційна для України громадська інституція - православна церква, єдина легальна організація, діяльність якої не вписувалася в рамки офіційної ідеології, відчувала на собі дедалі зростаючий тиск держави. 1 січня 1928 р. був введений у дію Адміністративний кодекс УРСР, котрий поміж інших містив розділ «Правила про культи».
З його прийняттям декрет уряду УРСР про свободу совісті втратив чинність. Слід відзначити, що роком пізніше подібний закон було затверджено в РРФСР. Таким чином, у справі відходу від демократичних норм державно-церковних відносин УРСР тримала сумнівну першість. На рубежі 20-30-х років, в умовах різкої зміни політичної атмосфери в країні, ставлення до релігії й. церкви стало зовсім нестерпним. Слова «піп», «куркуль», «петлюрівець» сприймались як синоніми. Тисячі церков в Україні було закрито, священиків - репресовано. У 1929 р. органи ДПУ звинуватили в антирадянській діяльності Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ), яка виникла в роки громадянської війни, а канонічно оформилася в 1921 р. Вона виникла на українському національному грунті й, на відміну від Російської православної церкви (РПЦ), підтримувала прагнення народу до національного відродження. Це й визначило її долю. Керівництво УАПЦ репресували, а церква змушена була оголосити про саморозпуск.
Становище представників інших напрямів у християнстві, віруючих інших релігій було не набагато кращим. Другу п'ятирічку оголосили «п'ятирічкою знищення релігії». У середині 30-х років в Україні залишилося лише 9% діючих молитовних будинків (порівнюючи з 1913 p.). Віруючі України перестали бути рівноправними громадянами, перетворившись у людей другого гатунку.
Сталінізм і його провідники в Україні.
У лоні партійного апарату сформувалося огидне, людиноненависницьке явище сталінізму. Партійне й радянське керівництво України не знайшло в собі сил протистояти сталінізму. У 20-30-ті роки на чолі КП(б)У, ВУЦВК, РНК УСРР стояли особи,
які з більшим або меншим завзяттям виконували волю сталінського керівництва. Так, ЦК КП(б)У в 1925-1928 pp. очолював Л.Каганович, один з найпослідовніших сталіністів, рекомендований політбюро ЦК ВКП(б) для роботи в Україні. Він активно пропагував міф про мудрість Й.Сталіна. Л. Кагановича замінив С. Косіор, котрий у роки громадянської війни був одним з керівників більшовицьких організацій в Україні, а після її закінчення очолював крайову парторганізацію Сибіру, працював секретарем ЦК ВКП(б). На чолі ЦК КП(б)У С.В. Косіар, стояв з липня 1928 р. по січень 1938 р. На ці роки припадає пік кривавого розгулу сталінського режиму в Україні, одним із стовпів якого, бездумним виконавцем розпоряджень центру був Косіор. У передвоєнні роки КП(б)У очолив М. Хрущев, знов-таки присланий з Москви, де він був керівником московської парторганізації і кандидатом у члени політбюро ЦК КП(б). Хрушов продовжив лінію своїх попередників в Україні.
Сталін нав'язав радянському суспільству тезу про загострення класової боротьби в СРСР у ході будівництва соціалістичного суспільства. Це положення органічно доповнювалось іншим - про наявність у радянських республіках «повзучих» націоналістичних ухилів. Партапарат України, прагнучи вислужитися перед центром, підкреслював свою особливу роль у розпалюванні Сталіним ,боротьби з «ворогами народу». У звітній доповіді ЦК Компартії України XII з’їзди КП(б)У, який відбувся у 1934 p., C. Кociop, зокрема, так інтерпретував сталінську тезу відносно України: «На Україні класова боротьба більш напружене, ніж й інших місцях, і ворог-куркуль, націоналіст - у нас більш досвідчений, Лютіший, ніж де б то не було в інших республіках і областях Союзу».
Теза про загострення класової боротьби стала теоретичною підставою для розгортання боротьби з будь-якими проявами інакомислення в суспільстві й партії, обгрунтування масових репресій у країні, нагнітання істерії страху, аби паралізувати волю народу до опору.
Терор 30-х років в Україні.
Брутальні розправи з тими, кого вважали противниками радянської влади, не припинялися протягом 20-х років. Але з кінця цього десятиліття правлячі кола СРСР відмовляються навіть від видимості законності здійснюваних, репресій. Звинувачення проти віднесених до класове ворожих елементів з 1929 р. почали розглядати так звані «трійки» у складі першого секретаря райкому партії, голови райвиконкому і начальника місцевого відділення ДПУ, що значно спростило справу. Засуджених партіями відправляли на примусові роботи до північних та інших віддалених районів СРСР з надзвичайно важкими, по суті, каторжними умовами праці.
Трагедія селянства кінця 20 - першої половини 30-х років, гоніння на інтелігенцію, сфабриковані органами ДПУ політичні процеси цього періоду стали прелюдією до нової хвилі репресій сталінського режиму проти свого народу.
Масова кампанія «викриття» ворогів та репресій проти них розгорнулася після вбивства 1 грудня 1934 р. С.М.Кірова, члена політбюро ЦК ВКП(б), керівника ленінградської парторганізації, авторитетного в більшовицькій партії діяча, потенційного кандидата на пост генерального секретаря. Цим убивством, обставини якого залишаються нез'ясованими до сьогодні, сталінське