Українська держава гетьмана Павла Скоропадського. Директорія. Західно-Українська Народна Республіка

ПЛАН

Берестейській мирний договір та його наслідки для України.

Гетьманський переворот. Скоропадський. Внутрішня та зовнішня політика Скоропадського.

Боротьба проти гетьманського режиму. Утворення Директорії. Внутрішня політика і зовнішня політична діяльність Директорії.

ЗУНР. Українська Галицька Армія. Злука УНР і ЗУНР.

Установлення в Україні радянської влади відбувалося в умовах переговорів про мир, які 9 грудня 1917 р. з ініціативи більшовиків почалися між Росією і Німеччиною та її союзниками у Брест-Литовському.

Ці переговори поставили Центральну Раду в складну ситуацію. Спочатку серед членів Ради переважала про антантівська орієнтація. Але надії на допомогу Антанти були ілюзорними.

Крім того, існувала реальна загроза окупації України арміями Німеччини Австро-Угорщини.

Ці держави зазіхали на Україну і мали всі шанси дістати згоду на її окупацію у ході переговорів з делегацією Радянської Росії.

За цих обставин уряд УНР звернувся до всіх воюючих і нейтральних держав з нотою, в якій заявив, що не визнає права Рад наркому виступати на переговорах від імені народів усієї Росії і буде вести переговори з Німеччиною та її союзниками цілком самостійно.

Представники німецького командування вітали цю заяву і разом із союзниками Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною повідомили Центральну Раду, що чекають її делегацію у Бресті – Литовському. 25 грудня делегація УНР у складі С.Голубовича, М.Левитського, М.Любинського. М.Полоза, О. Севрюка та С. Остапенка прибула в Брест-Литовський. Відкрився новий фронт боротьби за незалежність – дипломатичний.

29 грудня 1918 р. на першому пленарному засіданні міністр закордонних справ Австро-Угорщини граф Черні від імені союзних держав визнав повноправним учасником переговорів присутню делегацію України. Керівник делегації Радянської Росії на переговорах Л.Троїцький змушений був рахуватися з реаліями і, не знайшовши жодних аргументів проти, також визнав право делегації Центральної Ради виступати від імені УНР як самостійної держави.

Виконуючий обов’язки голови делегації УНР О.Севрюк ознайомив учасників переговорів з прийнятим на цей час Четвертим Універсалом, згідно з яким УНР оголошувала відокремлення від Росії. Тоді держави німецько-австрійського блоку визнали очолювану Центральною Радою Українську Народну Республіку незалежною державою, правомочною вступати у міжнародні відносини.

9 лютого між УНР і Німеччиною та її союзниками був підписаний мирний договір. Стан війни між Україною і державами німецько-австрійського блоку припинився. Німеччина і Австро-Угорщина, ставши союзниками УНР, зобов’язалися допомогти їй відновити контроль над усією територією держави. Зі свого боку, уряд УНР узяв зобов’язання поставити до Німеччини Австро-Угорщини 60 млн.пудів хліба, 2 млн.750 тис.пудів худоби у живій вазі, багато картоплі, цукру, сала, іншої сільськогосподарської продукції. У свою чергу, Німеччина й Австро-Угорщина пообіцяли надати Україні сільськогосподарські машини, вугілля, сіль та інші дефіцитні на території УНР товари.

Брестський договір був великим успіхом молодої української дипломатії. Він поклав початок міжнародно-правовому визнанню України як незалежної держави.

Брестських договір визначив Далю радянської влади в Україні. 18 лютого розпочався загальний наступ німецько-австрійських військ на Східному фронті від Балтійського моря до Чорного. На території України ці війська наступали як союзні Центральній Раді.

3 березня 1918 було укладено Брест-Литовський мир між РСФРР і Німеччиною та союзниками. Росія зобов’язувалася визнати угоду між Центральною Радою і Німеччиною та зі свого боку підписати мирний договір з УНР. Одним з пунктів договору між Росією і Німеччиною передбачав: “Росія укладає негайно мир з УНР. Україна і Фінляндія негайно очищаються від російських військ і Червоної Гвардії.

У квітні радянські війська були витіснені з Донбасу і Півдня України. В Криму бойові дії вела українська група військ під командуванням полковника Т.Богана. Радянські війська були розбиті. Але німці передали владу на півострові царському генералу Сульневичу, який ігноруючи прагнення місцевого населення од зближення з Україною, встановив тут антиукраїнський режим.

Ліквідація радянського ладу в Україні визначили Далю Народного секретаріату. Деморалізовані невдачами, більшовики вирішили розпустити цей маловідомий в Україні орган. Замість Народного секретаріату 18 квітня 1918 р. було створено Бюро для керівництва повстанською боротьбою на захопленій території у складі 9 осіб на чолі з М.Скрипником.

Деякий час після ліквідації радянської влади в Україні зберігалася республіканська форма правління: усі державні акти підписувалися від імені УНР. Але її авторитет серед населення України знижувався.

Рада виявилася неспроможною забезпечити вивезення до Німеччини продовольства: її можливості у цьому питання “не йшли далі сили німецького багнета”. За такої ситуації кайзерівські чиновники, всупереч своїм обіцянкам, почали дедалі активніше втручатися у внутрішні справи УНР. Дійшли до того, що 25 квітня 1918 р. було оголошено про утворення військово-польових судів над українськими громадянами. 26 квітня Центральна рада оголосила протест. Поступово складалися передумови усунення Центральної Ради з політичної арени. В закулісних переговорах з приводу цього брали участь українські політичні групи консервативного спрямування і офіцери українізованих частин та Вільного козацтва.

29 квітня 1918 р. засідала Центральна Рада, Останнім рішенням Ради було прийняття демократичної конституції УНР і обрання Президентом України М.Грушевського. Того ж дня на Всеукраїнському з’їзді землевласників, який зібрав 6432 делегати, було вирішено встановити монархічну форму державного правління і проголосити гетьманат. Гетьманатом України було обрано одного з найвідоміших організаторів раінізованих військових частин генерала Павла Скоропадського, нащадка лівобережного гетьмана України. Серед перших рішень гетьмана було встановлення Української Держави замість УНР.

Захистити Раду було нікому. Напередодні перевороту німці роззброїли Першу дивізію синєжупанників, дислоковану в Києві, інші частини, лояльні республіканському режимові. Під час перевороту було розформовано галицький корпус Січових Стрільців, що охороняв приміщення ЦР і намагався дати відсіч