Оточення П.Скоропадського складалося з помірковано-консервативних чиновників, військових і громадських діячів з Україною з дореволюційних часів.

Головою Ради міністрів став Ф.Лизогуб. Спроба залучити до кабінету українських соціалістичних політиків закінчилася невдачею. Переважна їх більшість не довірила консерваторам, ставлячи свої партійні інтереси вище загальнонаціональних. Лише Д.Дорошенко, відомий історик погодився обійняти посаду міністра закордонних справ.

Старі чиновники доклали чимало зусиль до зміцнення державної влади, діючи репресивними методами. Після гетьманського перевороту в Україні прокотилася хвиля арештів і розстрілів тих, хто ще недавно на чолі місцевих Раді ревкомів конфіскував поміщицьку власність, розподіляв землю і майно великих землевласників. До законності й правопорядку, які обіцяв гетьман, його чиновники йшли через сваволю й беззаконня, залякування і терор. Такі методи давали тимчасовий ефект, адже вони не зменшували число невдоволених: арештовували, а часто й страчували не лише активних революціонерів, а й їхніх родичів, сусідів, випадкових осіб.

Було переформовано військові частини, організовані ще в період Центральної Ради. Найбоєздатнішими підрозділами Окрема запорозька дивізія, організована на базі Запорозького Корпусу, Сердюцька дивізія. Функції поліції і державної безпеки виконувала Державна варта.

Гетьман зробив спробу поповнити українське козацтво, як окремий стан населення. 16 жовтня 1918 р. окремим універсалом Скоропадський відновив укозацтво в Чернігівській, Полавській губерніях та Слобожанщині. До козацтва записуаваплися не лише нащадки козаків, але й селяни.

За гетьмана Україна продовжувала розширювати міжнародні контакти. Вона мала дипломатичні відносини з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, а всени 1918 р. – з Францією, Англією, Румунією. Дипломатичні відносини підтримувалися з Російською Федерацією, Доном, Кубанню.

Вдалі кроки було зроблено у формуванні власної банківської мережі і встановленні української грошової системи. Відновився залізничний рух, для чого було налагоджено занедбані залізничні шляхи і мости, відремонтовано локомотиви.

Життя більшості громадян на деякий час стало безпечнішим, ніж раніше. Це було результатом покращення роботи судової системи, реформи суду, укладення нових законів.

Відразу після ліквідації в Україні радянської влади великі землевласники при допомозі німецьких і австрійських військ почали спільно відновлювати свою власність на землю і майно, на їхні вимоги власті примушували селян повертати не лише землю і реманент, а й відшкодовувати втрати, яких зазнали поміщики під час революції. Німецькі і австрійські воєнні власті охоче надавали в розпорядження поміщиків озброєні загони, а деякі землевласники формували з кримінальних злочинців власні каральні групи.

Поряд з тим гетьманський уряд пішов на розробку аграрного законодавства й опублікував у липні 1918 р. “Проект загальних основ земельної реформи”. Передбачалося розширити чисельність землевласників за рахунок наділення селянам державних, удільних, а також викуплених у великих приватних власників земель. Землею за викуп наділялися “справжні хлібороби, які мали власні господарства” з робочою худобою і реманентом. Ця консервативна аграрна реформа відкидалася більшістю селянства. Негативно її зустріли і засліплені класовим егоїзмом великі землевласники. Із свого боку, нічого реального щодо впровадження в життя проекту реформ гетьманський уряд зробити не встиг.

Відновлювалися старі порядки і в промисловості. Власті повертали націоналізовані підприємства фабрикантам і заводчикам. Підприємці прикриваючись інтересами народного господарства, відкидали всі ті зміни у своїх взаємовідносинах з робітничим класом. В Україні була обмежена свобода профспілкової діяльності, хазяїна свій розсуд визначали рівень заробітничої плати. Відновлювалося законодавство про покарання за участь у страйках. Швидко збільшувалося безробіття, яке у липні 1918 р. досягло 200 тис. чол..

Лівішали соціалістичні партії в умовах наростання масової боротьби трудящих проти гетьманського режиму.

З восени 1918 р. покотилася хвиля робітничих страйків. У середині липня 1918 р. розпочався загальноукраїнський страйк залізничників, у якому взяло участь понад 2000 тис. чол.

Селянська боротьби в Україні набрала широкого розмаху влітку 1918 р. у Звенигородському і Таращанському повітах на Київщині, коли повстання охопило десятки тисяч селян.

Активна повстанська боротьби розгорнулася на Чернігівщині. Керував повстанням штаб на чолі з полковником М.Кропив’янським. У повстанні на Чернігівщині, які і на Київщині, брали активну участь представники різних соціалістичних партій, у т.ч. більшовики.

Перші збройні напади під керівництвом Н.Махна на представників гетьманської влади, на військові загони і місцевих поміщиків відбулися у вересні 1918 р. А у ніч на 16 жовтня повстанці захопили Гуляйполе. Це був перший успіх махновців, який підвищив їхній авторитет серед селянства. У листопаді 1918 р. махновці стали значною воєнною силою, на яку гетьманські власті й німецьке командування змушені були серйозно зважати.

В умовах кризи гетьманського режиму, що особливо загострилася восени 1918 р., в Україні активізувалися ті політичні партії і групи, які виступали за відновлення Української Народної Республіки і усунення від влади консервативних елементів. Ще у серпні 1918 р. у Києві було створено Український національний союз (УНС). Союз стояв в опозиції до гетьманського режиму та його союзників в Україні.

Наприкінці жовтня 1918 р. прагнули розширити і зміцнити соціально-політичну базу режиму, гетьман погодився на включення до складу Ради Міністрів Української Держави представників УНС. Але урядовою силою” Союз був недовго. 14 листопада гетьман опублікував грамоту про федерацію України з не більшовицькою Росією. Був призначений новий ряд, у якому переважали політики проросійської орієнтації. У Києві та інших містах почалося формування офіцерських загонів.

У ніч з 13 на 14 листопада на засіданні УНС для керівництва збройною боротьбою з гетьманом була утворена Директорія УНР, до складу якої ввійшли В. Винниченко, С.Петлюра, Ф. Швець, О.Андріївський. А.Макаренко. Незадовго до засідання УНС і обрання Директорії С. Петлюра виїхав у Білу Церкву де оголосив себе отаманом республіканських військ. 15 листопада у зверненні до населення України Директорія