політичних партій і церковні ієрархи – всього 150 чоловік – уторили у Львові українську Національну Раду, яка мала представницькі функції.
Нове державне утворення зразу є опинилося в гострому конфлікті з поляками, які також інтенсивно розбудували власну державу і претендували на територію Західної України. 298 жовтня у Кракові була створена польська ліквідаційна комісія, яка мала завдання розпустити австрійські органи влади і передати всі повноваження польським. До Львова члени ліквідаційної комісії сподівалися прибути 1 листопада.
У цей критичний момент ініціативу перехопили молоді українські офіцери, яких не задовольняло прагнення Української Національної Ради мирно і в рамках існуючої законності добитися визнання Української держави. У вересні 1918 р. вони утворили Центральний військовий комітет, який об’єднував керівників українських гуртків австрійських військових частин Львова. 30 жовтня Центральний військовий комітет почав працювати як штаб по підготовці повстання. Очолював цю роботу сотник УСС Дмитро Вітовський.
В ніч з 31 жовтня на 1 листопада українські військові з’єднання взяли під контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею замайорів блакитно-жовтий національний прапор. Того ж дня представники австрійських властей у Львові погодилися на передачу влади Українській Національній Раді. Її авторитет серед українського населення був беззаперечним. Цьому посприяли обіцянки забезпечити демократичні права всіх громадян, здійснити аграрну реформу, законодавчим порядком ввести 8-годинний робочий день, охорону праці. До 8 листопада Українська Національна Рада призначила перший уряд Української держави – Тимчасовий Державний Секретаріат. 10 листопада уряд склав присягу. Тоді ж було прийнято назву нової держави – Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР).
Наприкінці переважної більшості населення західноукраїнських земель відповідало прагнення уряду ЗУНР до об’єднання з УНР історична подія відбулася 22 січня 1919 р., коли у Києві на площі біля Софіївського собору було проголошено “Акт злуки” УНР і ЗУНР. ЗУНР дістала назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗО УНР) і повну автономію.
В умовах конфлікту з польськими військами одним з найважливіших завдань уряду ЗУНР було формування боєздатної армії, спроможної відстояти незалежність республіки. Уряд ЗУНР звернувся за допомогою до УНР, яка рекомендувала для роботи по організації регулярних військ ЗУНР – Української Галицької Армії – генерала М.Омеляновича – Павленка і полковника С.Мишковського.
Загальна мобілізація і формування нових військових частин відбувалася швидко та організовано і до весни 1919 р. у складі УГА, що офіційно існувала з другої декади грудня, було понад 100 тис. чол.., у тому числі 40 тис. таких, що брали безпосередню участь у бойових діях.
Успіхи в організації УГА забезпечили їм перевагу на початковому етапі війни – з листопада 1919 р. по лютий 1919 р. Характерною особливістю цього етапу була участь у боротьбі галицьких українців з місцевими поляками. Але відсутність досвіду не дали змоги скористатися перевагою. Спроби відбити Львів, на що були спрямовані головні зусилля УГА, провалилися.