половини Чорним потоком, яким до 1918 року проходив кордон між Росією та Австро-Угорщиною. Більше 80-ти років це єдине село, але різниця в ментальності мешканців двох частин села залишається і досі. В "австрійській" частині села над Дністром біля джерела із смачною водою стоїть гарна капличка. В "Російській" частині на горі є залишки давнього городища. До 1961-го рокув селі була унікальна пам’ятка архітектури - дерев’яна церква 17-го ст. В ній ніби-то побував гетьман Петро Сагайдачний, коли проходив по цих місцях. Від церкви залишилися унікальні ікони, які перед Московською олімпіадою були вивезені до Москви і там їх слід загубився. В селі народився Пантелеймон Божик (1879-1944), письменник і громадський діяч, православний, згодом католицький священик. Виїхав до Канади, де написав роботу "Церква українців у Канаді"..
м. Заставна. Тут народився відомий маляр-реаліст Микола Івасюк (1865-1936). Малював на історичні теми. Зокрема добре відомі його роботи "Хмельницький під Зборовом" і "В'їзд Хмельницького до Києва". Мав свою художню школу в Чернівцях, але в 1925 році виїхав до Києва, де і був розстріляний в часи сталінського терору.
с. Добриківці. У цьому селі народився Гаврило Гордий (1881-1917,псевдонім Іван Діброва). Був членом буковинської радикальної партії, співредактором часописів "Громадянин", "Буковина", які виходили в Чернівцях. Листувався з Іваном Франком.
с. Вікно. У селі живе краєзнавець і історик Гнеп Микола Іванович, від якого учасники експедиції отримали багато матеріалу про навколишні села від Брідка до Самушина.
м. Мельниця Подільська. Перша згадка про місто - початок 17 століття. У 18-му ст. Мельниця належала Графам Лянцкоронським, які добились у польського короля Станіслава Августа Магдебурзького права. Довкола міста доволі велике скупчення сільського населення, тому мешканці більше займалися ремеслами, зокрема, місто славилося своїми млинами. Але був і фільварок. Працювали на ньому за десятий сніп. В кінці 19-го століття в місті налічувалася приблизно однакова кількість українців, поляків і євреїв. Колись було городище в урочищі Гай. В урочище Гончарівці відкрите поселення трипільської культури. Недалеко від міста в 2001 р. Прачаком Віталієм була відкрита печера з досить дивними і поки що недослідженими похованнями.
с. Вільховець. Перед селом на високому березі Дністра є джерело з цілющею водою, з яким пов'язано кілька легенд. Люди називають його "Турецька криниця".
с. Звенигород. Село розташоване на високій горі над Дністром. З Дністра здалеку видно церкву Успіння, побудовану у 1801 р. Очевидно, тут і раніше стояла церква, бо неподалік її на цвинтарі збереглися кілька старих, висічених з каменя хрестів. На одному з них збережена дата кириличними літерами, яка означає 1720 рік. У минулому столітті тут були відкриті і досліджені поховання, прикриті кам’яними плитами. У селі залишився гарний панський палацик. Цікава легенда була записана в селі в 1990р.
На Садку був колись костел. На Великдень їхала грабина з Мельниці. Задзвонили дзвони, коні ся спудили, погнали. “А щоб ти запався!” - вигукнув фірман. І костел провалився. Коні ся спинили на глояку. Грабина лишила ся жива і обсадила тим глояком ліс. Там де був костел, тепер долина. На Великдень діти припадають до землі і ніби чують ті дзвони.
с. Вовківці (Дістрове). Міцевість довкола широко відома серед геологів. Тут є рідкісні відслонення селуру і девону. А саме село славне дотриманням давніх звичаїв, які щоправда дещо модернізуються. Учасницею експедиції Ніною Охрименко тут був записаний цікавий обряд весіля, літературно оброблений Б. Т. Іванковим. Він був опублікований в збірнику “Літопис Борщівщини” (випуск шостий). В селі з давніх давен вирощували коноплі і ткали полотно. Ця традиція існує і досі, і майже кожна жінка в селі займається вишивкою по самотканому полотні. Знавці вважають, що деякі з майстринь творять справжні мистецькі шедеври. Вишивають рушники, жіночі і чоловічі сорочки. Власне недавно тут з’явився новий звичай - дівчина вишиває нареченому сорочку, в якій він іде до шлюбу. При сільській школі існує ансамбль “Дзумбалик” (дзумбалик - старовинна дівоча прикраса на голову).
с. Трубчин. В кількох придністровських селах побутують легенди про Тараса Бульбу, який загинув ніби-то саме там. Ось легенда з Трубчина, записана Ніною Охрименко.
В селі стояли козаки на чолі з отаманом Тарасом Бульбою. Почали наступати полякі, і козаки мусили переправлятися на другий берег. Тарас помітив, що нема люльки. Вирішив вернутися, хоча його всі відмовляли. Повернувся, а тут його і схопили ляхи. Вони розділи його догола і били різками. З тої пори ліс називається Ріжки. Є ще отаманів яр, де похований Бульба. Його прив’язали до дуба, а потім підпалили. Пізніше козаки його поховали. Була на могилі кам’яна плита. Тепер вже ніхто не знає, де вона. Заросла, видно, травою.
с. Рухотин. У селі експедицією "Дністер" було знайдено невідому фахівцям давню пам’ятку української архітектури - церкву з архаїчними ознаками, які дозволяють датувати її 14-16 ст. Перед церквою стоїть також давня надбрамна дзвінниця, яка нагадує оборонну вежу.
с. Ширівці. Тут у 1909 р. народився Денис Квітковський, буковинський політичний і громадський діяч, публіцист, адвокат, співзасновник національного руху на Буковині.. Був членом проводу мельниківського ОУН, редагував тижневик "Самостійник". Помер в еміграції. Тут народився письменник Іларіон Карбонецький (1868-?). Відсидів по радянських таборах десять років. Написав спогади про О.Кобилянську і Л.Українку, вони разом зусрічали В.М.Лисенка, коли він їхав в Чернівці.
с. Поляна. Село знаходиться село посеред, тому і назва Поляна. Село заселялося кріпацькими втікачами з України. Вони тут викорчовували ліси і заводили