Бог допоможе вибратися з болота. Так сталося, але пан забув про свою обітницю. І знову їхав кіньми, і знову загруз. Вже після другої вислуханої Богом обітниці пан взявся її виконувати. Він хотів будувати церкву не біля липи, де з’явився образ Матері Божої, а на іншому місці і послав людей у гори по дерево. Коли люди верталися, коні, які везли дерево, самі зупинилися біля липи. Так і збудували церкву на цьому місці. Та липа стояла майже до нашого часу. В самому кінці села серед дерев стоїть дерев’яна церква Святої Параскеви побудови 1772 року, в доброму стані. Біля церкви стояв високий дубовий хрест на честь 950-ліття Хрещення України. Трохи далі за церквою знайшов серед старих поховань є могила пароха Колодрубського:
“Тутъ спочиває Петръ Ив. Павловичъ упок. 11 новембера 1888.”
Тою самою мовою вибито напис на кам’яному хресті поруч:
“Сей паматник поставлений на мьсцы где стояла церковъ Пресв. Матеры Параскевіь до 1722 року”.
Такою мовою робилися епітафії у цілому Придністров’ї.
с. Піддністряни. По дорозі на Новий Розділ лежить наддзвичайно цікаве село Піддністряни. Тут є величний храмовий комплекс, що складається з дерев’яної церкви, мурованої дзвінниці та дерев’яної каплиці. Церква має аж дев’ять декоративних бань у три яруси. Микола Жарких, завідувач відділу Інституту пам’ятникознавства в Києві вважає, що вона нагадує російські Кіжі, але між обома пам’ятками архітектури є суттєва різниця - Кіжі відомі багатьом, а Піддністряни - ні. Побудова декоративних бань на зімкненому склепінні була улюбленим прийомом московсько-суздальських архітекторів 17-18 століть, а в Україні його відлуння можна знайти хіба лиш десь у Путивлі. Чому так побудована церква у Піддністрянах, залишається загадкою. Можливо, що це була примха місцевого поміщика Яна Кароля Язвінського, відомого тим, що програв свою дружину в карти. Щоправда, цим вона особливо і не журилася, бо чоловік мав легковажну вдачу, але селяни довго згадували його як доброго пана. Власне, це він побудував церкву в селі, рівно як і школу, плебанію, будинки для кооператива, сільської управи. Він же електрофікував село ще наприкінці минулого століття і заклав чудовий парк з екзотичними рослинами. Селяни досі пам’ятають вже неіснуючий панський палац із скляною дахівкою.
Миколаїв на Дністрі. Тут народилися відомі українські письменники Микола Устиянович (1811-1885) і Уляна Кравченко (1860-1947). В Миколаєві народився також сучасний львівський письменник і дослідник старовини Ярослав Гнатів. Уляна Кравченко, зачарована рідним містом, написала про нього так звану “Білу книгу”. Від книги лишилися іно уривки. Письменниця вважала, що це одне з небагатьох українських міст, яке має український характер. Місто було знамените своєю високохудожньою керамікою.
с. Розвадів. У Розвадові живе художник Іван Сколоздра, неоридинарна особа, з власним світобаченням і з власною життєвою філософією. Займається головним чином малюванням на шклі. Роботи ясних, чистих кольорів. Крім цих мальованок майстер має кілька десятків скульптурних мініатюр з глини.
с. Верин. Перед селом, зліва від дороги можна побачити скромний пам’ятник. Це пам’ятник Василеві Біласу і Дмитрові Данилишину, бойвикам УВО і ОУН, які були страчені за вироком польського суду через повішення. Ці дві героїчні, і одночасно трагічні постаті вповні характеризують той жертовний тип галицької молоді, який складалав основу ОУН, яка в 30-ті роки не відкидала методів терору у боротьбі за незалежну Україну. Крім нападів на пошти в Городку і Трускавці Білас і Данилишин відомі участю в атентаті на Тадеуша Голувка, співробітника Пільсудського, прихильника польсько-українського зближення. Обставини затримання бойовиків досить сумні. Тікаючи від жандармів після нападу на пошту, вони дісталися до околиць села Верин. І бойовики, і їх переслідувачі були вже змучені до краю, і ледве пересували ноги. Недалеко на полі працювало кілька селян з Верина. Жандарми стали їм гукати, щоб вони затримали втікачів. Прийнявши втікачів за звичайних злочинців, селяни схопили їх і передали жандармам. Трагедією в цих обставинах було те, що ці селяни були національно свідомі українці і не допомогли б жандармам, якби знали, що вони роблять. Так принаймі розповідали мешканці села. В селі є 700-літній дуб, під яким, за народною легендою, зупинявся Богдан Хмельницький. Начебто сидів він під тим деревом, яке і тоді вже було немолоденьке, зрізав собі патика дубового і сказав : “Буду тим патиком панів бити, якщо шабля зламається”. З цим же дубом (а може і з іншим) пов’язаний народний переказ про німецького снайпера часів останньої війни. Сидів в схроні під дубом кілька днів і, вистрілюючи по одному радянських саперів, не давав налагодити переправу через Дністер.
с. Молотів. Сільська церква, яка яка стоїть на високій горі в колі дерев дуже добре дивиться з Дністра. За словами Миколи Жарких вона сконцентрувала в собі найулюбленіші елементи української храмової архітектури. Місцеві жителі дуже пишаються своєю церквою, вони розповідали також, що в кінці 1938 року і на початку 1939 патріотична молодь Галичини йшла через Карпати, щоб боротися за незалежну Карпатську Україну. Тільки з околиць Молотова пішло близько 50 хлопців. Частина з них загинула у боротьбі з угорським військом, яке окупувало Карпатську Україну зразу після проголошення незалежності.
смт. Журавно. Журавно відоме в історії України тим, що тут у 1676 році після довгих боїв в околицях міста Польща і Турція уклали мирну угоду, яка зупинила турецьку експансію, жертвою якої чотири роки до того став Кам’янець-Подільський. У двохсоту річницю пам’ять тої значущої події в Журавно був