зображенням перехрещених коси і ціпа. Особливо вражає мистецьке використання кольорової деревини для паркету і панелей на стінах. Бадиня в цілому залишив про себе добру пам’ять і гіперболізовані уяви про його багатство. Ось одна з легенд про нього. Граф Бадиня був дуже багатий і хотів викласти підлогу у свому палаці злотими. Але йому не дозволили, бо на монетах був зображений герб. Йому запропонували класти монети на ребро, але стільки грошей у графа не було. Як і в багатьох інших містах і селах тут національне громадське життя було дуже активне - успішно діяв "Маслосоюз", конкуруючи з польскою та єврейскою маслобойками, товариство "Луг" ставило театральні вистави, влаштовувало фестини. В будинку кооперативи працювали також магазин і читальня. При цій нагоді про товариства “Сокіл”, “Січ” і “Луг”, які діяли повсюди у Придністров’ї, треба сказати окремо. Це були руханково-протипожежні організації, які метою своєї діяльності ставили не тільки поширення серед українського населення фізичної культури, але і пробудження національної свідомості, виховання в українському народі єдності і почуття честі. Перше товариство “Сокіл” постало у Львоі в 1894р. на зразок одноіменного чеського товариства. В ті часи і інші слов’янські народи запозичили у чехів цю ідею. У 1907 рокі був навіть створений Всеслов’янський сокільський союз, який організовував масові сокільські “здвиги”. Український “Соколи” швидко покрили своєю мережею цілу Галичину і Буковину. При цьому вони не обмежувалися тіловиховною, протипожежною діяльністю та мандрівництвом, але намагалися розвивати і українську музичну культуру, театр тощо. Деякі місцеві організації вибирали для себе іншу назву. Скоро популярною стала назва “Січ”. Всі вони об’єдналися в централі “Сокіл-Батько” з осідком у Львові. Однак в 1908 р. в Сталіславові повстала окрема централя “Січ”, яку очолив Кирило Трильовський. Він же заснівув і товариство Українських Січових Стрільців (УСС). З початком першої світової війни з членів товариств “Сокіл”, “Січ” та УСС був сформований Легіон Українських Січових Стрільців, який воював на боці Австро-Угорщини. У 1918 р. Легіон увійшов до складу Української Галицької Армії. В 1924 р. діяльність товариства “Січ” була припинена польською владою. “Сокіл” же продовжував свою діяльність до 1939 р., хоча польська влада істотно перешкоджала його діяльності. На заміну “Січі” в 1925 р. з ініціативи Української Радикальної Партії було організоване руханково-спортивне товариство “Луг” на чолі з Романом Дашкевичем, генерал-хорунжим Армії УНР. “Луг” мав піввійськове забарвлення - ієрархічна старшина, однострої, військова дисципліна і наука, оркестри. За роки діяльності в рядах “Лугу” було виховано дуже багато членів підпільної ОУН, УПА та дивізії “Галичина”. У селах Придністров’я здебільшого згадують саме про діяльність “Лугів”, оскільки вони організовували по селах баристі “фестини”.
с. Стінка. Село розташоване на "стінці" над Дністром. Нижче села в урвистому березі знаходиться давня культова печера. Опис печери є в статті В.С. Ідзьо в цьому збірнику.
с. Долина. В цьому селі у 1893 р. народився різбяр , майстер монументаліст Михайло Бринський. Вчився і працював у Відні і Празі. У Відні є пам’ятник робітникам його роботи. В 1932 р. Бринський зайняв друге місце у конкурсі на пам’ятник Тарасові Шевченкові у Харкові. В селі створено музей скульптора.
с. Космирин. Колись давно, як розповідають люди, ворог напав на село. Люди сховалися в печері на горі Баба. Одна жінка мала дитину, яка дуже плакала. Настрашені люди почали кричати, щоб жінка викинула дитину, бо, мовляв, мочують вороги. Вона мусила піти кинути дитину в Дністер. Коли вона повернулася, виявилося, що вхід до печери завалився. Тут і в сусідніх селах існують також різні легенди, пов’язані з поясненням назви Дністер, суть яких у тому, що хтось “дні стер” або “на дні стер”.
с. Сокирчин. Легенда про заснування села така. Зрубали дерево і пустили його вплав по Дністрі. Там, де воно прибилось до берега заклали церкву. Вік її близько 170 років. Походження назви Данчиця: Загинув полководець Данчиць під час війни з татарами. Печера – ховались від татар. Там стояв вартовий і підпалювава сніп, коли наближалисмь вороги. Під час війни там переховувались партизани.
с. Возилів. Про гору Баба тут є інша легенда.
У селі жив колись чоловік на ім’я Клепей. В ті часи недалеко від села стояли турки і забирали звідусіль людей у полон. Із села для них возили воду, тому село називається Возилів. Клепей був дужий хлоп, турки не могли його взяти, і він носив полоненим їсти. Його сестру якийсь турок взяв за дружину. Від них як раз і пішли Джерджі, що їх тепер майже пів-села. Одного разу туркам таки вдалося захопити Клепея. Вони скрутили його і повели у полон. Піднялися на гору біля села. Турки полягали відпочити та й поснули. А Клепей не спав і раптом побачив, що отаман турецький - жінка. Одежа уві сні розщепилася і стали видні жіночі груди. Розізлостився Клепей, що його подужала жінка і вирішив будь-що виекти. Він перепалив на залишках вогнища шнурок, яким були зв’язані його руки і відтяв туркені голову. Покотилася голова з гори униз. З тих пір і називають ту гору Баба.
На цій горі в 1951 році ховався останній партизан Гнат. Був він кремезний і дужий. Він завжди казав, що живого його вороги незлапають. З ним на горі були ще чоловік і жінка. Одного разу гору оточили 70 машин і 700 солдатів. Солдатам обіцяли