с. Веренчанка. У селі працював письменник і педагог Дмитро Макогон (1881 - 1991), батько Ірини Вільде. В селі вона провела свої молоді літа.

с. Дорошівці. Тут народився і працював Іван Бажанський (1863-1933), учитель і письменник. Написав книгу «Русини а москалі». Його твори в радянські часи не видавались. Працював в селі також священник Олександр Монастирський (1863-1933), учитель і письменник, пізніше архимандрит. Деякий час був заступником Гакмана. Зробив дуже багато для поширення освіти на Буковині. Помер у Мигайчу. Це одне з найбільш національно свідомих сіл на Буковині, багато його мешканців воювали в УПА. В Дорошівцях недавно перевели церкву у підпорядкування Київського патріархату.

с. Товтри. Місцеві жителі переказують, що саме тут Євгеном Гакманом (1793-1873) у 1869 році було засноване товариство "Руська Бесіда", аналог галицької "Просвіти". Гакман був відомим церковним і політичним діячем Буковини, маршалком буковинського сойму, першим митрополитом Буковини.

с. Брідок. У селі працювала Євгенія Ярошинська, народжена в Чунькові. Працював тут також священник Мелетій Галіп. Його син був письменником, описав події 1918-го року - як вЧернівцях відбувалося віче з намаганнями приєднання до ЗУНР. Був на прийомі у Петлюри, пізніше був консулом в Італії а потім в Чехословаччині.

с. Митків. В селі Самушин, нижче Миткова місцеві жителі казали, що в часи Хотинської війни в 1621 р. в цих місцях через Дністер переправлялися турки. Переправлялися також Богдан Хмельницький та його син Тиміш, коли ходили в Молдавію. А в Миткові від місцевого жителя Мегери Василя Івановича Наталка Гулка в 1991 році записала таку легенду.

Тиміш Хмельницький посватав дочку місцевого молдавського воєводи Лександру. Але в неї було вже багато залицяльників більш шляхетського роду, і батьки не хотіли її віддавати за козака. Та Лександрі Тиміш сподобався і не хотячи йти відверто проти волі бвтьків, вона пішла на хитрість. Знаючи, що Тишіш є ліпший вершник від решти женихів, вона поставила батькові умову, що вийде заміж за того, хто виграє перегони на 10 кілометрів. Батько мусив погодитися. Тиміш, звичайно, виграв і оженився з Лександрою. Після цего він допомогав свому тестеві боронити землю від поляків. Коли ж Богданові Хмельницькому була потрібна допомога від татар, він залишив свого сина заложником. В татарській неволі Тимоша покохала місцева дівчина. Коли Тиміш повернувся з Криму, татарка пішла за ним пішки на Буковину. В одному з боїв з поляками Тиміш загинув. Ця татрка показала полякам його шатро і вони його вбили. Після цего татарка кинулася з кручі і також загинула. Довідавшись про смерть сина, Богдан Хмельницький зібрав великі сили і пішов на Буковину. По дорозі він зустрів козаків, які везли тіло Тимоша. Батько попрощався з сином і пішов у бій. Оточивши поляків, він розбив їх і багато взяв у полон. За Чернівцями силами цих полонених Хмельницький розкорчував велику ділянку лісу, зорав її і засіяв жолудями. Дубовий ліс, який тут виріс, називається Думбрава Рошице (Червона Діброва).

с. Мосорівка. Люди переказують, що в часи громадянської війни в селі Синькові на протилежному березі Дністра стояли "петлюрівці". Хлопці кожного вечора переправлялися на правий берег в села Брідок, Митків, Мосорівка, Самушин і вели агітаційну роботу. Насправді це були січові стрільці Городенківської сотні 11-го батальйону 2-го корпусу УГА під командуванням генерала Кравса. Завданням сотні було ловити дезертирів з УГА, яка тоді знаходилася в "трикутнику смерті" перед початком знаменитої Чортківської офензиви. Постачання армії було настільки поганим, що перед самим наступом стрільцям було роздано по п’ять набоїв з наказом стріляти тільки напевно. Про це все розповідав січовий стрілець Сильвестер Москалик з Городниці. Отож, під впливом агітації січових стрільців багато місцевих хлопців пішло воювати за незалежну Україну. Не всі з них повернулися додому, але ті хто повернувся, продовжували агітаційну роботу серед населення. Результатом цього було те, що ці села під час другої світової війни були найбільш національно свідомими, і багато їх мешканців воювали в загонах УПА.

с. Самушин. Церква в селі з 1894 року. Її дерев’яну попередницю будували гуцульські майстри в 1888 р.. За переказом при її будівництві не було пролито жодної крові, тому вона не стояла довго, швидко згоріла. Люди розповідають, що під час Хотинської війни до села прийшов козак Самусь. Він був поранений, і його переслідували турки. Місцева жінка його врятувала і вилікувала. Пізніше на подяку він побудував капличку Пресвятої Богородиці. Василь Лучик вів в селі своєрідну книгу-літопис. Ця книга була передана йому від попередників. 1880 року в селі відкрито першу хату-читальню на усій Буковині. За переказом місцевий барон Отто Петріно дав гроші на церкву. Також він допоміг родині, в якій було 11 дітей, дати їм освіту. Це було перед першою світовою війною. Заставненський район фактично моноетнічний, але церковне життя поділено на дві частини за приналежністю до Київського або Московського патріархатів. У цьому селі фактично церква Київського патріархату, але частина відносить себе до Московського, і має свого священника. З села походив Петро Войновський, який очолював Буковинський курінь УПА.

с. Онут. Деякі люди переказують, що "онут" турецькою мовою означає пекло. Ніби-то тут колись була велика битва, в якій турки потерпіли поразку і, тікаючи, кричали "Онут!" Інші люди таке пояснення заперечують, бо, моляв, село існує ще з часів Данила Галицького. Село розділене на дві