На характер виборів наклали відбиток надзвичайно передвиборної кампанії (на весь процес висування і реєстрування відводилося лише чотири дні: з 14 по 17 жовтня) і недостатня обізнаність з правилами голосування. Було чимало випадків, коли виборці бойкотували вибори. Проте все це істотно не вплинуло на загальні покази організаційного забезпечення виборів до Народних Зборів партійно-державного керівництва, наслідок цієї акції був передбачений.

Відповідно до розробленого сценарію Народні Збори Західної України відбулися 26—28 жовтня 1939 р. у Львові, одноголосно проголосували про встановлення радянської влади на всій території Західної України возз'єднання з радянською Україною, про націоналізацію промисловості, про конфіскацію поміщицьких і монастирів рішеннями Народних Зборів було розв'язане питання про державний устрій Західної України.

Позачергова сесія Верховної Ради СРСР 1 листопада 1939 року подала заяву Повноважної комісії Народних Зборів, прийняла закон про вхід Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з УРСР. Тодішній секретар ЦК КП(б)У М.С.Хрущов у своїх мемуарах згадував: "Я весь цей час у Львові і організовував цю роботу. Коли відбувалося засідання народних депутатів, я сидів в ложі і спостерігав. Я гордився тим, що від початку до кінця знаходився в західних областях і організував всю справу". Показово, ще 25 жовтня на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У була затверджена редакційна колегія Народних Зборів, а партійні працівники відповідали за видачу перепусток їх делегатам. Таємний протокол пакту Молотова — Ріббентропа дав згодом радянському керівництву можливість мирним шляхом розв'язати питання про передачу Росії Бессарабії і Північної Буковини. Влітку 1940 р. занепокоєний несподіваними успіхами гітлерівських військ у Франції сталінський уряд вирішив прискорити розширення і зміцнення своїх позицій на південно-західних регіонах, щоб одержати максимальну користь з укладених з Німеччиною угод розподіл сфер впливу. Молотов 23 червня 1940 р. звернувся до німецького посла в Москві з заявою, в якій вказував на неможливість зволікання з арабським питанням. В заяві вперше прозвучали радянські домагання на Буковину, що обґрунтовувалося низкою обставин і насамперед українським етнічним фактором. Це стало несподіванкою для Німеччини, оскільки в даному протоколі пакту питання про Північну Буковину не ставилося. Проте незважаючи погіршення відносин з СРСР і підкреслюючи свою вірність усім раніше досягнутим спільним домовленостям, Німеччина погодилася на територіальні уступки. Останні повинні були переконати Сталіна в тому, що саме він, а не Гітлер є стороною, що виграла в цьому непересічному тасуванні різних територій.

Молотов 26 червня 1940 р. вручив румунському послу в Москві ноту нормативного характеру з вимогою передачі Радянському Союзу Бессарабії Північної Буковини. Наступного дня радянський уряд направив новий ультиматум румунському урядові з вимогою протягом чотирьох днів, починаючи вересня, звільнити від румунських військ територію Бессарабії і Північної Буковини. Залишена без підтримки Німеччини Румунія змушена була зритися. Війська Південного фронту, які ще 19 червня розташувалися на кордоні з Румунією, 28 червня перетнули Дністер і вступили на територію Бессарабії і Північної Буковини. Румунські війська одержали наказ організовано щити. 28 червня частини Червоної армії вступили у Чернівці, Хотин і Акермана З0 червня вийшли на нові кордони Румунії. Сьома сесія Верховної СРСР 2 серпня 1940 р. включила заселені переважно українцями Північну Буковину, Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії до складу УРСР. Після возз'єднання в складі Української РСР Західної України, Північної Буковини і трьох повітів Бессарабії населення республіки збільшилося 3,8 млн чол. і на середину 1941 р. становило майже 41,7 млн жителів, а територія розширилася до 565 тис. км2.

“Радянизація” Західноукраїнських територій. Утвердження тоталітарного режиму.

Після юридичного оформлення приєднання до СРСР західноукраїнських земель тут в стислі строки були націоналізовані та передані в державну власність заводи, фабрики, банки, транспорт, підприємства зв'язку, ліквідована поміщицька і церковна власність на землю і забезпечено розподіл її більшої частини серед найбіднішого їства, вжито енергійних заходів щодо ліквідації безробіття, підвищення зайнятості населення, розвитку шкіл, вузів, закладів охорони здоров'я. Водночас велося механічне перенесення сюди всього комплексу "казармового" соціалізму (управлінських структур, господарського механізму тощо), що робилося рахування реальних потреб і можливостей тогочасного суспільства.

Відповідно до рішень Президії Верховної Ради СРСР від 4 рудня 1939 р. і 7 серпня 1940 р., на території Західної України, Північної Буковини і Південної Бессарабії було ліквідовано старий адміністративний поділ і утворено Волинську, Дрогобицьку, Ровенську, Львівську, Тернопільську, Станіславську, Чернівецьку та Акерманську (від грудня 1940 р. — Ізмаїльську) області в складі УРСР. Після цього за радянським зразком тимчасові органи влади замінили виконкоми обласних, районних і сільських рад депутатів трудящих. Причому виконкоми створювалися без самих Рад, оскільки вибори до місцевих Рад відбулись в західних областях лише в грудні 1940 р. Все це засвідчувало, що новостворені владні структури зовсім не залежали від волі населення, а були лише придатком компартійних органів.

Сталінський режим не допустив існування тут жодної політичної сили за винятком більшовицької партії. На підставі постанови ЦК ВКП(б) від 1 жовтня 1939 р. "Про створення комуністичних організацій на Західній Україні і Західній Білорусії" ЦК КП(б)У здійснив комплекс заходів щодо створення тут первинних партійних організацій і керівних партійних органів, підібрав для роботи в них тисячі комуністів, відряджених зі східних областей України і демобілізованих з військ Українського фронту. Всі українські, польські та єврейські політичні партії, що раніше існували в Західній Україні, змушені були припинити свою діяльність. Частина з них оголосила про свій саморозпуск.

Припинили свою діяльність усі колишні культурно-освітні, кооперативні, фінансово-економічні та інші товариства. Всі