Формування і становлення первіснообщинного ладу на території України
Формування і становлення первіснообщинного ладу на території України
Географічне становище як чинник історичного розвитку України. Господарська діяльність людини в первісну епоху. Економічний розвиток рабовласницьких держав Північного При Чорномор'я. Античні міста-держави Північного Причорномор'я.
Географічне становище як чинник історичного розвитку України
Характерною рисою географічного становища України є її розташування між Центральною Європою та Азією. Із Європою Україна була з'єднана карпатськими перевалами, сухопутними шляхами і через Балтійське море далі річками. Ці шляхи сполучення не мали ніяких перепон, і таке становище визначало тісні економічні і культурні зв'язки з Західною Європою.
Зі Сходу на Україну йшов великий торговий шлях, що починався у Китаї, проходив Монголію, Туркестан і "ворітьми народів" над Каспійським морем входив у Європу. З півдня з ним з'єднувалися шляхи, які прямували з Індії та Ірану. Слід підкреслити, що на відміну від шляхів, що сполучали Україну з Європою, шляхами зі Сходу користувалися не тільки торговці, а в більшій мірі кочові орди, що йшли із Азії в Європу.
Надзвичайно важливе значення в господарському житті українських земель мали Чорне та Азовське моря, оскільки тут сходилися всі сухопутні і водні шляхи з України. Основні напрями військових походів і колонізаційних процесів, торгові зв'язки і господарські інтереси мали своєю кінцевою метою життєдайне море. Але цей процес освоєння нових територій українською спільнотою мав певні труднощі і перешкоди. Зокрема, Чорне море для України було "негостинне", його береги, плоскі і замулені, мало чим приваблювали до мореплавства, не заохочували до поселення. Тільки один регіон побережжя мав важливе значення для забезпечення високого рівня життєдіяльності людської спільноти - Крим. Той, хто володів Кримом, той панував над морем і суходолом. Але Крим був слабо пов'язаний з Україною, являв собою майже острів, який зазнав значного тиску з боку зовнішніх сил. І все таки, саме Чорним морем і його берегами йшли найважливіші шляхи, що з'єднували Україну з південним світом: з Кавказом, Малою Азією, Балканами, з усім Середземномор'єм.
Ще більш складним для господарського життя було сусідство на південному сході з відкритим степом, що здавна служив ареною експансії азійських народів на захід. Південна степова зона має багатий чорнозем, найкращий у Європі, але відкрита зі Сходу, не мала сприятливих умов для розвитку землеробства.
Система річок на території України визначала величезний вплив на господарське життя, на формування української народності. Головна водна артерія України Дніпро, що вбирає в себе цілу низку середніх і дрібних річок України - Сейму, Псла, Ворскли, Десни, Ірпеня, Горині, Случа. Важливе значення мав і Дністер, по якому можна було дістатися із західноукраїнських земель до Чорного моря. На великих річках, як основних торгових шляхах, зосереджувалась людність. Тут виникали перші торговельні осередки — міста. Населення, що розташовувалось далі від річок, займалось хліборобством і лісовими промислами. Маючи великий вплив на народногосподарське життя, річки мали також велике політичне значення. За розміщенням населення по басейнах річок йшов і політичний поділ країни.
Таким чином, зважаючи на основі риси географічного положення України, основним регіоном зосередження людської спільноти була лісостепова зона України: Галичина, Волинь, Київщина. Чернігівщина, північні райони, далекі від людних шляхів, захищені віковічними лісами, творили резерв української спільноти, де населення могло пересидіти небезпеку. Тут життя пливло спокійно, без потрясінь. Тут творилась основа культури і зберігались досягнення, здобуті поколіннями. Ці землі слугували притулком для людності в разі того, коли чужі орди своїми наїздами загрожували культурному життю.
Інший характер мала південна, степова Україна. Це край з буйною рослинністю і багатою фауною, але суворою, морозною зимою і сухим, безводним літом. Тільки вперта, завзята людина могла тут утриматися і використати природні багатства. До того ж, це був терен, на якому кочували азійські народи. Туди, на південь, йшли найсміливіші, найактивніші елементи.
Господарська діяльність людини в первісну епоху
Первинною суспільно-економічною формацією в історії людства була первіснообщинна. Суть її полягає в колективному виробництві та споживанні, а також у колективній власності на природні ресурси й знаряддя праці. Первісну епоху можна умовно поділити на декілька основних історичних періодів. З точки зору матеріальних умов виробництва розрізняють: палеоліт (стародавній кам'яний вік), бронзовий вік і ранню залізну культуру. Ці періоди розрізняються між собою не тільки за знаряддями праці, які використовувала людина, а й за формами суспільної організації, видами господарської діяльності.
Так, первісні люди епохи палеоліту (400 - 40 тисяч років до нашої ери) використовували найпримітивніші кам'яні, дерев'яні, кістяні інструменти, займались збиральництвом, мисливством, вели кочовий спосіб життя. Вони об'єднувались для полювання, для захисту від ворогів, тварин, стихій. Ці об'єднання, що мають назву первісне стадо, були непостійними, нестійкими, випадковими.
Найдавніша людина сучасного типу з'явилась на території України в палеоліті. Аналіз місцезнаходження найдавніших людей на території України дає змогу твердити, що найвірогіднішими напрямками їх початкового розселення були західний (з боку Західної Європи) та південно-східний (з боку Кавказу).
Це підтверджується розкопками багатошарового поселення епохи палеоліту біля с. Королево на Закарпатті. Крім Королева, залишки палеолітичних поселень відомі ще у 20 пунктах Закарпаття.
За розкопками минулих років стоянки первісної людини відомі також у Донбасі (в районі м. Амвросіївка), на Дністрі в с. Лука-Врублевецька, на Житомирщині. Археологами виявлені тут ручні рубила та велика кількість крем'яних відщепів, уживаних як знаряддя праці.
В період пізнього палеоліту значно зростає кількість населення. На Україні відомо близько 500 поселень цієї