Від імені російського царя запорозьким козакам наказано було передати, що «ми, великий государ, задля селянської віри будемо їх тримати під нашею царською високі рукою у всякому збереженні і на їх чолобиття учнемо виявляти милість. І вони б на наше царське жалування були надійні, і на Чугуєві на вічне життя будувалися; і нашій царській величності служили проти недругів наших, де буде наше царське повеління, стояли і на татарських шляхах, і на перевозах над татарами промишляли, і нашу державу від бусурманів оберігали, скільки милостивий Бог допомоги подасть...»

Як відомо з архівних джерел, з Острянином в Чугуєвому городищі поселилися його син, генеральний осавул, сотників і 1019 козаків. Усіх їх наділили землею й подали допомогу для першочергового обзаведення. Уже 21 лютого 1639 р. білгородський воєвода Пожарський доповідає про зведення чугуєвських укріплень.

Тоді ж Острянин ходив на татар. Однак під час походу між ним і козаками виник розлад. Чому і за яких причин - не відомо. Козаки полишили свого гетьмана і повернулися у Чугуїв. Через деякий час, як свідчать документи, «розлад цей посилився і закінчився вбивством Острянина». Після цього більша частина козаків повернулася в Україну.