Ярослав Мудрий

Історія появи на світ Ярослава досить романтична. Його майбутній батько Володимир, перед тим як зійтися в рішучій битві зі старшим братом Ярополком, вирішив заручитися підтримкою сильного Полоцького князівства. Тому посватався до дочки полоцького князя Рогволода Рогнеди. Літопис Нестора оповідає, що коли батько запитав у неї: «Чи хочеш за Володимира?», горда Рогнеда відповіла: «Не хочу роззути сина рабині, але хочу за Ярополка!» Ось коли Володимирові нагадали про його незаконне походження. І він жорстоко помстився полоцькому князеві, забивши його, а Рогнеду силоміць узяв у жінки. Від того шлюбу й народився Ярослав.

Рогнеда не змогла й, певно, не схотіла полюбити Володимира, і той відіслав дружину від себе, надавши їй садибу поблизу Києва, на річці Либеді. Там і минули перші роки життя Ярослава. Більше ніж через сто років по смерті головних дійових осіб цієї історії Лаврентіївський літопис, продовжувач «Повісті временних літ», розповів, що одного разу, коли Володимир відвідав Рогнеду — певно, щоб побачитися з дітьми (від неї у Володимира було четверо синів і дві дочки), — нелюба дружина намагалася вдарити ножем сонного князя. Той розлютився і зібрався було власною рукою стратити злочинницю, аж коли до кімнати увійшов малий Ізяслав і не дозволив батькові вчинити задумане. Володимир схаменувся, збудував нове місто на Волині, назвав його Ізяславлем і вислав туди Рогнеду зі старшим нащадком.

Дуже рано Ярослав розпочав політичну кар'єру. На десятому році життя, 988 р., він був відірваний від матері й поставлений батьком намісником у Ростово-Суздальській землі, в Поволжі. Неважко зрозуміти, що у Ростові за Ярослава правив хтось із довірених бояр Володимира. Та раптом у Новгороді Великому помер найстарший син Володимира Вишеслав. І Володимир несподівано для всіх перевів до Новгорода не наступного за віком, отже, й за старшинством сина Ізяслава, а малого Ярослава. Можливо, великий князь не схотів виводити Ізяслава з Полоцька, не так вже й давно приєднаного до Києва, — у тому місті могли ще не вщухнути сепаратистські настрої... Та в будь-якому разі переведення юного Ярослава до другого за значенням міста Київської Русі свідчило про те, що мудрий державний діяч Володимир побачив у малому хлопцеві риси майбутнього правителя.

Чверть століття просидів Ярослав на дуже відповідальному новгородському престолі. Там він виріс і змужнів, звідти вчинив свої перші походи проти ворогів. На жаль, літописи промовчують про обставини його князювання на північній окраїні Руської землі. В цьому немає нічого дивного, бо і в київському, й у новгородському літописах, єдиних авторитетних джерелах з вітчизняної історії того часу, зовсім відсутні записи про події на Русі кінця X — перших тринадцяти років XI ст. Але настав рік чотирнадцятий, і літописці розімкнули вуста.

Під 1014 р. Нестор та його новгородський колега злагоджено повідомили: «Коли Ярослав був (княжив. — Авт.) у Новгороді, давав він за умовою до Києва дві тисячі гривен з року в рік, а тисячу роздавав у Новгороді дружині. І так давали всі новгородські посадники, а Ярослав не давав цього в Київ батькові своєму (тобто припинив сплату данини. — Авт.). І мовив Володимир: «Розчищайте шляхи й мостіть мости», бо хотів іти війною на Ярослава, на сина свого, але розхорувався».

Далі події почали розвиватися стрілко й драматично, мов у авантюрному рицарському романі часів середньовіччя. Під наступним, 1015 р. літописці незворушно нотують: «Коли Володимир збирався йти проти Ярослава, — Ярослав послав за море, привів варягів, тому що боявся батька свого». Відважившись виступити проти грізного, хай і старіючого, батька, Ярослав тверезо зважав обставини й сили. Він вирішив спертися не тільки на скандинавських найманців, а й на боярство й купецьку верхівку Новгорода Великого, що давно вже плекали надію на відновлення новгородських вольностей. Хто знає, як би далі наростав конфлікт між батьком і сином. Швидше за все, київське військо таки рушило б на Новгород. І важко сказати, чи зуміли б Ярославові ратники встояти проти випробуваних у боях з печенігами дружинників Володимира та його ближніх бояр. Та доля вирішила інакше. Коли військо з Києва ось-ось мало вирушити на Новгород, Володимир раптово помер. Сталося це влітку 1015 р.

Несподівана для всіх кончина великого князя спричинилася до нечуваного раніше на Русі спалаху кривавої боротьби між його нащадками. Щоправда, якийсь ще час Ярослав не відав про смерть батька і продовжував готуватися до відсічі київському війську. А найняті ним у Скандинавії варяги безчинствували в місті, що призвело до трагедії. Ось як, про це розповідає Нестор: «Новгородці повстали й перебили варягів... І розгнівався Ярослав, і пішов до села Ракомо, сів там у дворі й послав до новгородців мовити: «Мені вже тих (варягів. — Авт.) не воскресити». І призвав до себе кращих мужів, котрі перебили варягів, і, обманувши їх, перебив їх також».

Становище Ярослава було вкрай тяжким: залишився без кращих варязьких воїнів і став ворогом своїх підданих — новгородців. Тієї самої ночі він одержав сумну звістку про смерть батька у Києві, схаменувся й, зібравши міське віче, почав просити у новгородців вибачення. Новгородці виявили благородство й мужність, мовивши йому так: «Хоча, княже, й посічені брати наші, можемо за тебе боротися!» — і дали Ярославу військо.

Зловісна історія боротьби Ярослава з братами за київський престол досі ховає в собі чимало таємниць. Причина