Микола Аркас і його ’’Історія України-Русі’’

Розпочата революція 1985р. революційна перебудова радянського суспільства повернула із ”спецсховів’’ у доступні всім читальні зали наукових бібліотек багато книг, зокрема з Історія України. Але ж і цей загально демократичний захід, cтимулований політикою розширення гласності, не може в повній мірі задовольнити значно зрослий інтерес громадкості до пізнання багатовікового історичного минулого. Такі книги сьогодні здебільшого існують в одному примірнику і до того ж лише в окремих найбільших республіканських бібліотеках.

Тому видавництво Української РСР узялися за перевидання найкращих зразків творчої спадщини як до жовтневих, так і радянських істориків. Саме до таких належить і книга М.Аркаса ’’Історія України-Русі’’, вперше видана 1908р. у Петербурзі.

Історія створення і поширення цієї книги, ставлення до неї сучасників і людей пізнішшиї поколінь досить складна, суперечлива, сповнена драматизму. З одного боку , зростаюча популярність у читачів , підтримка прогресивними учасниками національно-визвольного руху і культурного процесу на Україні перших десятиліть XXст., з іншого – розносна критика з буржуазно-націоналістичних позицій за те , що книга, мовляв, зроблена ‘’на московський шталт’’, спроба переконати читачів, нібито перед ними автор велико-державник, прислужник російського царизму.

І тут же – знеславлення автора як людини, що взялася не за свою справу, принизливе тавро делитанта , яке визначило ставлення до книги збоку народженої Великим Жовтнем 1917р. радянської історичної науки. Книгу перестали помічати, а потім у роки культу особи та застою прирекли на повне забуття, огульно зарахувавши її у розряд буржуазно-націоналістичної літератури. Ім’я автора перестали згадувати і лише ’’відлига’’ 50-х років повернула його людям.

Про М.М. Аркаса (1852-1909) 1958р. була видана пеша і досі єдина радянська монографія музикознавця Л.С. Кауфмана. Те, що за перо взявся музикознавець, історик Українського музичного мистецтва цілком правомірно, адже в історію української культури, освіти і науки М.Аркас увійшов не тільки як історик, автор М.Аркас першої виданої українською мовою узагальнюючої праці з Історії України, а й як автор ‘’ Катерини’’ – першої опери за сюжетом творчої спадщини однойменної поеми геніального Т.Шевченка.

Грунтовно висвітливши музично-композиторську творчість М.Аркаса, Л.Кауфман дещо поскупився на розповідь про М. Аркаса - історика, можливо свідомо, некритично сприйнявши успадковане від недавнього минулого огульне ставлення до’’Історії України-Русі’’ як до книги буржуазно-націоналістичної.

На цей недолік звернув увагу один з перших рецензетів книго О.Новицький, який висловив жаль з приводу того, що Л.Кауфман не розповів докладно про ’’Історію України-Русі’’, створенню якої так багато часу і праці віддав М.Аркас.

Однобічність оцінок М.Аркаса –історика притаманна і статтям про нього в українських радянських енциклопедичних виданнях (’’Радянська енциклопедія історії України’’, ’’Українська радянська енциклопедія’’). Газетні публікації про М.Аркаса (переважно в миколаївській обласній пресі 50-80-х рр) також віддають данину пам’яті в основному як композитора і культурно-просвітнього діяча.

Зовсім дезорієнтують читачів кілька рядків про ‘’Історію України-Русі’’ найповнішого нарису про М. Аркаса,вміщеного у книзі В.Карпенка. Автор пише: ’’Зародження української школи - факт сам собою прогресивний – було своєрідним протестом проти шовіністичної політики, яку проводило самодержавство. Цей загалом справедливий протест нерідко обертався протилежною крайністю – заводив Аркаса в непролазні нетрі українського буржуазного націоналізму.

Саме ліберально-буржуазних позицій багато в чому написана 1907року його книга ’’ Історія України-Русі ’’, яка ще в ті роки була зустрінута серйозною критикою збоку проогресивно настроєної громадськості’’.

Тут що неслово, то неточність: ’’Історія України –Русі ’’ писалася протягом кількох років, критикували її не справедливо і зовсім не спрогресивних позицій. А головне: автор в одне змішав як український буржуазний націоналізм, так і буржузний лібералізм – і все це приписав світогляду М. Аркаса, не давши скільки – небудь серйозної аргументації своєму плутаному висновку, який ніякм не узгоджується з дуже теплою в цілому авторською розповіддю про героя свого нарису. Нажаль до недавного часу навітиь земляки М. Аркаса мало що знали про нього, бо його ім’я не увічане на сучасній карті Миколаєва: нема ні вулиці, ні провулка, ні навчального, ні ткультурно-освітнього закладів з його ім’ям, жодної меморіальної дошки.

А він же все своє свідоме життя прожив тут і своєю різноманітною творчою діяльністю сприяв славі свого рідного міста не менеше, ніж усій його рідній Україні. Про цю пам’ятну діяльність сучасна освідчена громадкість Радянської України на повний голос фактично заговорила на 4-ій республіканській науковій конференції з історичного краєзнавства, яка проводилась 1989р. у Миколаєві знагоди 200-річчя міста. Було проголошено кілька доповідей про М.Аркаса, тези яких опубліковано у збірнику матеріалів конференцій.

Ім’я М.Аркаса подибуємо і в одному з ювелійних видань присвячених 200-річчю заснування Миколаєва, хоч і згадане воно тут трохи дивно: повідомляється, що 26 грудня 1853р. у Миколаєві народився Микола Миколайович Аркас – ’’руский історик, етнограф, композитор ’’. Насправді він народився 26 грудня 1852р. ( або за новим календарним стилем, як позначено у деяких радянських енциклопедіях 7 січня 1853р.). Правда до нинішної перебудови, цьго переломного моменту у розвитку нашої країни, як правило, популяризувалися лише одна його сторона: композиторська. І завдяки цьому багато зто (принаймні в нашій республіці) знає Аркаса, на првеликий жаль лише як талановитого композитора.

Навіть і надмогильний надпис на Миколаївському міському кладовищі сповіщає про Аркаса лише як композитора.

До речі, заслуговують на подяку активісти міського відділення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, які старанно піклувалися про підтримання належного стану місця поховання М.Аркса. Родинна гробниця Аркасів