Алеж зовсім недоречною виглядає, справа на думку комусь з недавніх властей придержаних ідея помістити у гробницю на дверях якої металічний напис ’’Симєйство Н.Аркаса’’), мармурову меморіальну дошку, яка сповіщає, нібито тут поховано і М.Л. Фалєєва.

Безперечно, М.Л. Фалєєв, це один з перших видатних організаторів забудовування Миколаєва, заслуговує на добру пам’ять нащадків. Та не в такий же спосіб! Він ні в якиї родинних стосунках з Аркасами не перебував і помер 1792р. (ще до появи у місті першого миколаївського покоління сімейства Аркасів!).

Отже, меморіальна дошка на честь Фалєєва у фамільній гробниці Аркасів є пам’яткою безшабашного фальсифікату і цинічного кощунства, так характерних для не дуже віддалених від нас часів культу і застою. Сподіваємось, що нинішні Миколаївський міськ виконком Ради народних депутатів разом з відповідними громадськими організаціями знайде належне місце для меморіальної дошки на честь М.Л.Фальєєва, але не ображаючи пам’яті родини Аркасів.

Як засновник і керівник прогресивної миколаївської самодіяльності організації ’’Просвіта’’, яка виникла завдяки першій російській революції 1905-1907років, активний і наполегливий збирач українського музичного фольклору, автор першої написаної і надрукованої українською мовою популярної книги з історії україни, фототипічне перевидання якої здійснюється нині видавництвом ’’Вища школа’’, нарешті – як невідступний і послідовний в усій своїй музичній, літературній, науково-попклярній творчості пропагандист рідної мови, М.Аркас ззробив значний внесок у розвиток і популяризацію україрнської національної культури.

Вже після смерті Миколи Аркаса відомий український галицький історик і письмник Богдан Лепкий, праці якого перевидаються в наш час, у листі до дружини покійного – Ольги дав яскраву оцінку за слуг М.Аркаса перед рідним народом. Вона й сьогодні звучить злободенно: ’’

Хочу видати книжку,в котрій на 2-3 аркуші друку було б розказано про життя покійного вашого мужа і про його заслуги на народному полі. Нехай се другим буде в науку та в заохоту, щоб не цуралися свого, тільки йшли слідами Миколи Аркаса. Такий примір має звичайно великий вплив на людей, і не один подумапє собі: ’’от був знатний урядовець і багатий чоловік, а прецінь остався українцем, та щей яким українцем.

Чому ж би мені не зробити так само’’.отже така книжечка була б, на мою гадку, не тільки пам’ятником Миколі Аркасу, але й патріотичним вчинком, і тому я, хоть як часу не мала, а все ж таки хочу її написати…

Але втілити цей задум у життя Богдану Лепкому не вдалося. Як уже згадувалося, першим це зробив Л.Кауфман, який звернувся до багатьох архівних джерел. Сьогодні уже можна підготувати й видати фундаментальнішу біографію М.Аркаса. ми зупинимося лише на основних віхах його життєвого шляху з тим, що читач і через знайомство з автором глибше зрозумів зміст та об’єктивніше оцінив книгу з історії україни, видано понад 80р. тому.

Великий вплив на формування патріотичних почуттів М.Аркаса мала мати, яка хоч і була дочкою високого урядовця Чорноморського флоту вчені дійсно статського радника але й не забувала що її рід Богдановичів започаткував представник української козацької старшини.

Софія Петрівна прищеплювала синові любов до народних звичаїв, пісень, казок, мальовничої природи України. Як учень однієї з Одеських приватних гімназій М.Аркас найбільші здібності виявив у написанні творів з російської літератури.

Навіть ці його учнівські писання відзначалися умінням автора глибоко проникати у психологію літературних героїв досконало аналізувати логіку їхніх вчинків, щиро співчувати їхнім злигодням. Під час шкільних і студенських канікул Миколу, одягнутого ’’по-народному’’, можна було побачити серед працюючих селян у полі чи на фермі.

Він охоче прилучувався до роботи і залюбки спілкувався з простими дядьками і тітками. Батько не схвалював це, але коли ще й довідався про захоплення сина селянською дівчиною Оксаною і його намір одружитися, не на жарт сполошився.

На той час Микола вже закінчив природознавче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського, Одеського університету. І батько негайно влаштував його на державну службу до канцелярії фійськово – морського відомства у Миколаєві, а наступного року навіть відправив Миколу у закордонне відрядження до Константинополя, а потім до Галаца.

Після повернення М.М. Аркаса одружили з дочкою військово-морського офіцера Шишкіна – Ольгою Іванівною. М. Аркас дуже пишався своїм знайомством М. Лисенком, якого називав ’’нашим великим єдиним музикою’’. Коли 1903р. святкувалося 35-ччя композиторської діяльності останнього, надіслав до Києва докладного привітального листа.

Його текст завершувався таким висоемпоційним і яскраво – образним побажанням: ’’щоб відгуки твоєї могутньої ліри на безмірне врем’я лунали по всій україні: від, Високих Карпатів Галицьких, зелених долин буковинських – до снігових гір Кавказьких, привітаних паланок козацьких, від від темних гаїв Чернігівських, де сосни шумлять і верба зеленіє – до славних степів Запорозьких, де Чорне море рокоче й висока могила де мріє’’.

До самої смерті М.Аркас продовжував цікавитися українським музичним фольклором. Які і раніше, запрошував на гастролі у Миколаїв кобзарів і бандуристів з усієї України.

Знаючи про його захоплення, друзі радять встановити зв’язки з найвідомішим знавцем кобзарського мистецтва, одним із найкращим художником ілюстраторів книг творів Т.ГШевченка – П. Сластьоном. Та на то йчас у М.Аркаса з’явилася нова сфера творчих пошуків – він почав вивчати історію україни. Зпочатку нинішного століття М.Аркаса глибокого знайомства з документальними матеріалами, а також з друкованим доробком професійних істориків.

Мислилося все це проаналізувати й узагальнитиу найдоступнішій формі, зрозумілій навіть підлітку з незакінченою середньою освітою. Адже підхід М.Аркаса до справи з самого початку був найсерйознішимі цілком професійний, але кінцева мета визначилась найскромніша: створити рукопис