Повернення радянської влади на Україну.
Повернення радянської влади на Україну
В 1943 р. у нацистсько-радянській війні відбувся вирішальний перелом: коли ні-
мецький наступ вичерпав свою навальну силу, радянські війська розпочали гі-
гантський контрнаступ. Першим свідченням виснаження гітлерівських армій стала
рішуча перемога радянських військ під Сталінградом, що на Волзі, у січні 1943 р.
Зібравши залишки своїх резервів, улітку 1943 р. у битві під Курськом німці вдалися
до останньої спроби перехопити ініціативу. Але й тут вони зазнали поразки. Тим часом СРСР користувався своїми величезними людськими ресурсами, результатами
вдосконалення військового виробництва та масовими поставками бойової техніки із
союзних держав. Зразу ж після перемоги під Курськом радянське командування
розпочало контрнаступ, головне завдання якого полягало у відвоюванні Лівобереж-
ної України. Масовий удар радянських військ на Україну здійснили 40 % піхотин-
ців Червоної армії та 80 тис. танків. За даними західних істориків, Червона армія
мала потрійну перевагу в загальній чисельності людей і — завдяки американським
поставкам — майже п'ятикратну перевагу в техніці. Проте радянські джерела стверд-
жують, що чисельна перевага була менш ніж двократною і що своїм успіхом контр-
наступ завдячує скоріше звитязі та вмінню воїнів, ніж їхній переважаючій кількості.
В усякому разі, на відміну від блискавичної війни 1941 р., що дала змогу німцям за
якихось чотири місяці захопити Україну, радянський «бульдозер» безупинно повз,
захоплюючи одну область за іншою й виснажуючи противника методичними удара-
ми. Трохи менше ніж за рік він відвоював Україну.
Протягом кінця літа й осені 1943 р. радянські війська під командуванням Івана
Конєва, Миколи Ватутіна та Родіона Малиновського зайняли Лівобережжя і Дон-
бас. 23 серпня в результаті запеклих боїв німці вдруге й востаннє втратили Харків. У
вересні—жовтні Червона армія прорвала могутню лінію німецької оборони на Дніпрі,
й 6 листопада Ватутін вступив до Києва. У січні 1944 р. після короткої перерви май-
же 2,3-мільйонна Червона армія розпочала очищення від німців Правобережжя
і Криму. Успішне здійснення цієї мети забезпечила важлива перемога під Корсу-
нем-Шевченківським. До березня в руках у ніг.!!'в лп''.'.чася тільки Західна Україна.
Третій етап у відвоюванні України розпочався у липні 1944 р. Радянські війська
оточили й розбили під Бродами вісім німецьких дивізій чисельністю близько 60 тис.
чоловік. Серед них були 10 тис. бійців галицької дивізії, що мали нещастя отримати
хрещення вогнем за цих катастрофічних обставин. Десь п'яти тисячам удалося ви-
рватися з оточення, але понад 3 тис. було вбито, поранено й захоплено в полон. За
підрахунками, 2 тис. уникли полону, й пізніше багато з них приєдналися до УПА.
Після цієї перемоги радянські сили швидко пройшли Галичину, зайнявши Львів, Пе-
ремишль і 27 липня Станіслав. У вересні вони перетнули Карпати, й до жовтня 1944 р.
вся етнічна українська територія опинилася в радянських руках.
Відступаючи з України, німці, як більшовики у 1941 р., вдалися до тактики «спа-
леної землі». У наказі своїм військам Гітлер наголошував: «Не можна допустити,
щоб при відступі з України ми залишили після себе хоч одну людину, хоч одну го-
лову худоби чи мірку зерна... Ворогові повинна дістатися цілковито спалена й ви-
нищена земля». В результаті у 300-кілометровій смузі вздовж лівого берега Дніпра
насильної евакуації зі своїх країв зазнали цілі маси людей, а значні частини міст Пол-
тави, Дніпропетровська та Кременчука було спалено. Правобережжя не потерпіло від
широкомасштабних руйнувань, хоч не змогло уникнути масової евакуації.
Пропагандистський наступ Сталіна. На відміну від Гітлера Сталін учився на влас-
них помилках. Побачивши, як неоднозначне поставилося населення до його ре-
жиму на початку війни, він тепер розпочав велику пропагандистську кампанію. Вона
проводилася з метою залучення радянських громадян на окупованих територіях до
опору німцям та для зображення сталінського режиму в новому світлі; мовляв, після
війни він буде більш стерпним. Оскілі.ки у боротьбі з німцями націоналізм з усією
ясністю виявився набагато сильнішим стимулом, ніж марксизм, він і став голов-
ною темою цієї кампанії. Найбільша увага приділялася російському націоналізмові,
без перестанку експлуатувалися теми славних перемог Російської імперії, її бо-
ротьби у минулому проти іноземних загарбників, її великііх героїв. При цьому Сталін
активно намагався також забезпечити собі симпатії українців.
Щоб справити враження суверенності Української Радянської республіки, було
створено додаткові українські міністерства — закордонних справ та оборони. Як і
інші республіки, Україна отримала право (проте не реальну можливість) вступати у
зовнішні зносини. На високі пости в уряді було призначено відомих українських
діячів. Зокрема, міністром закордонних справ став драматург Олександр Корнійчук,
а осипаного державними почестями партизанського командира Ковпака призначили
міністром оборони. Були навіть ознаки того, що Україна матиме власні військові
частини. Хоч ця можливість так і не знайшла втілення, зате було перейменовано на
Український фронт південну ділянку радянського фронту і введено високопрестижну
урядову нагороду — орден Богдана Хмельницького. Відчутно послабився контроль
за культурною діяльністю українців, а патріотичний вірш Володимира Сосюри «Лю-
біть Україну» навіть був відзначений Сталінською премією.
Помітивши, з яким ентузіазмом люди на окупованих німцями територіях по-
вертаються до релігії, Сталін примирився з Російською православною церквою на ра-
дянській території, скасувавши численні обмеження на її діяльність і розпустивши
антирелігійну пропагандистську організацію — Союз войовничих атеїстів. Право-
славна церква віддячила послугою за послугу, закликавши свою паству до боротьби
з німцями й